Доки всі відривалися на Гончаренка та з якогось дива на Євросолідарність і мовчали в хустинку про слуг на зразок Гетьманцева, Бужанського та ще понад сотню інших, які прямо ретранслюють рашистські наративи, вилізла з набагато небезпечнішою ініціативою колишня (чи там колишніх, як і в кгб, не буває?) слугиня Анна Скороход. І я чомусь не чую істерик та криків обурення.

А вона, на відміну від Гончаренка, який тільки запропонував неприйнятні теми до обговорення (та будьмо реалістами — для піару й свого майбутнього сольного проєкту), уже зареєструвала в Раді проєкт змін до Конституції, який відкритий для підписання прихильниками промосковського курсу. Там персональна висуванка Zеленського втілює мрію свого колишнього шефа не лише викинути з Конституції шлях до НАТО, але й закріпити там нейтральний статус і гарантії невходження до військових блоків.

З заявленим курсом усе ясно, а від отакої нейтральності з відторгненням від НАТО до Ташкентського пакту про ОДКБ один крок. Просто нагадаю таким московським вумникам, що нейтралітет - це не позаблоковість. А Скороход пише саме про позаблоковість, фальшиво називаючи це нейтральним статусом. Позаблоковість, як у одній гарній пісні: "Мов горох при дорозі, наскублись всі, хто був вже в змозі" — там жодних гарантій не може бути.

На відміну від цього, нейтральний статус передбачає дуже непевну систему міжнародних гарантій (які, наприклад, могла виконати гітлерівська Німеччина, але ніколи не виконали б сталінський совок чи путінська раша). І нейтральний статус не проголошують. Його отримують через складну й нормально не регламентовану процедуру затвердження. І за це, до речі, муситимуть проголосувати расєя й Китай. І скріпити це рішення купою зобов'язань. Тому й не появляються нині нові саме нейтральні, а не позаблокові статуси.

Ще одна деталь щодо правового нігілізму. Зміни до Конституції заборонено вносити в умовах воєнного стану. І це не законом, а частиною другою статті 157 самої Конституції заборонено: "Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану".

І ще дещо нагадаю про Анну Скороход. Бо для багатьох її біографія чомусь починається із цивільного шлюбу з Антоном Поляковим, якого убили за розголошення корупції в фракції слуг, та з їхнього спільного вигнання з тієї клоаки. З того часу Скороход мала неоднозначну репутацію. Але хоча б неоднозначну, часом і щось нормальне робила...

А я на останок процитую тут уривки із своєї довідки про всіх кандидатів-слуг, яку готував для замовників у Раді ЄС у 2019 році:
====
№93. Миронівка. Скороход Анна, заступник директора будівельного комбінату «Прогрес». Лобіст інтересів будівельної галузі. Через дике свавілля в Україні використовується термін «Будівельна мафія» ...
В окрузі №93 (Переяслав-Хмельницький), де двічі поспіль отримував мандат нардеп-утікач Олександр Онищенко, від "Слуги народу" йде бізнесвумен Анна Скороход. Її цивільний чоловік – російський банкір Олексій Алякін, який переховується в Україні, бізнес-партнер Павла Фукса. Останнього називали одним із спонсорів президентської кампанії Зеленського, хоча в його штабі від зв'язків з Фуксом відхрещуються.
===
Шлюб з відомим банківським шахраєм Алякіним, який потім раптом перетворився на Левковського й тепер освоює кошти на укриттях і фортифікаціях на Львівщині, розпався. А рашистські сліди, схематози в бізнесі й дуууже промосковський світогляд залишилися...

Будем стежити, хто поспішить підписувати той антинатівський законопроєкт колишньої висуваниці Zеленського. Зараз це тільки пробна куля, багато не буде. Але московська махіна вже запрацювала. Їм поперек горла здобутки й рішення Петра Порошенка. І в цьому контексті про нові епізоди з чинними слугами чи колишніми висуванцями Zе чомусь майже ніхто з обурненням розповідати не спішить.