​​Зло давно зняло маски. Воно не ховається. Воно в костюмах, при краватках, з посмішками на публіку і кривавими руками за кулісами. І світ аплодує. Світ тисне йому руки. Світ веде з ним бізнес. А потім цей самий світ щиро дивується: «Чому вмирають діти? Чому зникають цілі міста? Чому кожен ранок починається з вибухів?»Бо ви, лицеміри, зробили злу червону доріжку. Ви — годуєте його грошима, торгівлею, зброєю, мовчанням. Ваше дипломатичне «ми не можемо втручатися» — це підпис під смертним вироком ще однієї сім’ї. Ще однієї країни. Ще одного народу. Політична імпотенція — це коли у вас є зброя, але ви боїтесь її застосувати. Коли у вас є голос, але ви волієте мовчати. Коли у вас є вплив, але ви рахуєте гроші, а не життя. Ви не нейтральні. Ви — співучасники. Ви — клерки в адміністрації пекла. Ваші білі рукавички давно просякли кров’ю. І кожен новий вибух — це ваш підпис. Мир — не виросте там, де ви годуєте чудовисько. Мир — не народиться, поки ви боїтеся назвати вбивцю вбивцею. Мир — не прийде, поки світ годує зло з руки і називає це “реалістичною політикою”. А потім — не кажіть, що не знали. Ви знали. Ви мовчали. Ви обрали. І ви заплатите. Бо зло ніколи не буває ситим….