Зі рвонув уперед, обхопив обличчя Віктора долонями й впився поцілунком у його губи. Оскільки Віктор стояв боком, поцілунок вийшов ніяковим, але це вже не мало значення, бо Віктор одразу вхопив Зі у відповідь і поцілував так, ніби намагався поглинути його цілком. Ох. Гаразд. Ого. Температура в ліфті підскочила до тисячі градусів, або ж це кров у моїх жилах перетворилася на лаву, бо спостерігати за тим, як вони дають волю почуттям, було фантазією, якої мені не вистачало, хоч я про це й не здогадувався. Я відвів погляд... підглядати - це ж неправильно, чи не так? Але потім знову зиркнув, бо це також відчувалося по-своєму приємним. Нарешті вони вирішували свої розбіжності... за допомогою язиків. Віктор вчепився кулаками в комір сорочки Зі й притис його до стінки ліфта так, що кабіна здригнулася, а потім заповзявся мало не з’їсти його обличчя - але в такий сексуальний, лютий, агресивний і відчайдушний спосіб, що моє серце та інші частини тіла почали калатати. Права рука Зі вчепилася в дупу Віктора, а інша заплуталася в його волоссі. Це було схоже на те, як двоє хижаків намагаються вбити один одного ротами. Я й забув, що ми в ліфті, поки не пролунав сигнал і відремонтовані двері плавно не відчинилися перед постоялицею та її сином-підлітком. Жінка зойкнула й затулила синові очі. Хлопець тут же спробував зазирнути крізь її пальці. Я розкрив рота, намагаючись щось пояснити. - Е-е... Зі штовхнув Віктора до задньої стінки ліфта, а потім накинувся на нього, вихляючи хвостом, і знову впився у губи Віктора, всмоктуючи його язик. Його рука також потягнулася до паху партнера. Віктор видав глухий стогін, який міг бути як схвальним, так і ні. Усе це аж ніяк не виглядало стриманим. - Він його вбиває? - прошепотіла постоялиця. - О... е-ем... Не зовсім вбиває. Радше знімає напругу, - пояснив я. - Чесно кажучи, це давно мало статися. Напруга між ними зашкалювала вже кілька тижнів. - Схоже, вона не отримувала від цього видовища такого задоволення, як я. - Хіба чудеса природи не дивовижні? Зі притиснувся пахом до стегна Віктора і простогнав йому в рот. - Не думаю, що це природно, - фиркнула вона і потягнула свого витріщеного сина по коридору в бік сходів. "Готель SOS: Розкіш, за яку варто померти" Адам Векс