КнигомАнка

Страшно братися за книгу, коли знаєш авторку. Тим паче коли авторка дуже імпонує. А що як книжка виявиться слабкою? Або будуть якісь тупі жарти? І ще 101 спосіб накрутити себе)) Саме цим я займалася перед тим, як почати читати “Вініл” Валерії Бабко. А дарма, бо книга мене затягнула буквально з першої сторінки.Головна героїня Рита на своє 30-річчя летить до Португалії. Там вона знайомиться з українкою, яка через війну переїхала сюди з донечкою. Вона просить Риту передати листівку її чоловіку, який залишився в Києві. Виявляється, що Рита знайома з Глібом. Разом декілька років тому вони створили гурт і мріяли про виступи. Ось так Гліб повертається в її життя.Життя Рити схоже на сплутаний клубок, де всі емоції, всі почуття, всі події перемішані. Та й бажання розплутати його немає, адже яку ниточку не потягнеш - всюди біль, невпевненість, страх і розчарування. Та й Рита звикла тікати від всіх і всього. Травка, алкоголь, зміна тем, ігнорування питань, буквальне тікання - все це її способи втечі. Такі, як я - це люди, що не можуть перебувати у власній компанії на тверезу. Буквально не можуть бути наодинці із собою. Їм (тобто мені) треба весь час чимось заповнювати ефір. Але приходить час/дорослішання/відповідальність/війна, коли бігти вже не виходить. Коли реальність неможливо ігнорувати. Коли настає час розплутати цей клубок.Знаєте, мене реально бісить, що часто вестерни не розуміють в яких умовах ми живемо.У нас все ті ж самі проблеми, що і в решті світу: незрозумілі стосунки, історії кохання, проблеми з мамою, пошук себе, невпевненість, розбиті серця. Але крім цього всього в нас ще є, блять, війна. І це не лише про небезпеку нашого життя, а ще купа інших екзистенційних проблем: втрата на війні рідних, розлучені сімʼї, втрачені домівки, вимушені переїзди, і постійний фон війни. І Лєра чудово передала нашу реальність. Деякі сцени прям до мурах. Підслуховую суперечки про те, де найсмачніша піца в Києві та в яку бригаду краще вступати. Обидва питання обговорюються однаково буденно. «Геноцид — це коли трагедії стають рутиною», — згадую фразу знайомого режисера, яку побачила в соцмережах. І лише за це я вже вдячна авторці за книгу, адже це свідчення цього часу. Через декілька десятиліть по ній наші нащадки будуть розбиратися, як же ми жили під час війни. “Ми”, звичайно, голосно сказано, адже все ж таки ця книга про покоління 30-річних, які збирають вініл і пʼють каву 4 хвилі (чи вже пʼятої?)Проте Київ тут чудовий. Мені приємно було читати про всі знайомі місця, вулиці, парки і навіть зʼявляється Русанівка.Єдина проблема для мене, що було багато всього. Навіть я б сказала, занадто хаотично. Пару раз не розуміла, чи то минуле, чи теперішнє. Або ж деякі сцени не зрозуміло навіщо. Але знову ж таки, мене книга дійсно зачепила, що на такі нюанси зовсім не хотілось звертати уваги.“Вініл” - це меланхолійний психологічний роман про нашу крихкість та нашу зламаність. А ще про утрату…Роман доволі просто написаний. Все ж це дебют і відчувається легка невпевненість. Але авторка вже вміє затягувати в свій світ. Щось магнетичне є в книзі, мені було її важко відкласти. Я включала собі плейліст з цієї книги і читала під нього: це додавало і атмосферності і посилювало емоційність написаного. А в кінці я розплакалась. Саме за ці сльози я підняла пів бала книзі, бо це були щирі і справжні емоції. Раджу тим, хто любить читати про чужі стосунки, чужі помилки та чужу неідеальність.4,5⭐️На фото щаслива (сподіваюсь) Лєра та ми (дівчата з літшколи) на атмосферній презентації роману "Вініл" #Анка_прочитала

Останнім часом (до нечитуна) мене чомусь ваблять химерні тексти. Саме до них тягнеться рука. Так я читала паралельно “Шльондри-вбивці” Роберто Боланьйо та «Осіннє заціпеніння» Олексія Жупанського. Поки розповім про першу.Це збірка з 13 оповідань. Вони наче і різні, але насправді дуже схожі.Як пише анотація:Шльондри-вбивці» поєднують у собі жорстоку реальність і грайливу вигадку, мексиканський вестерн і детективний нуар, дух бітників, елементи горору й багато-багато роздумів про літературу як таку. І це влучний опис книги. Перше, що відчувається - це атмосфера. Це щось химерне, щось незрозуміле, але магнетичне, від чого неможливо відірватися. Це невеликі оповідання, але скільки ж тут напруги, відчуття “щось трапиться” і це “щось” навряд чи хороше.Наче нічого і не відбувається: герої просто ходять в гості, кудись їдуть, гуляють містами, знімають повій, спілкуються про мистецтво… Щось буденне… І ось ця буденність лише посилює постійне відчуття напруги та тривоги. І небезпеки. І насилля. І жорстокості.Загалом Маурисіо Сільва на прізвисько Око завжди намагався уникати насильства, навіть якби за це його прозвали боягузом, однак від насильства, справжнього насильства, втекти неможливо, принаймні нам, народженим у Латинській Америці пʼятдесятих, тим, кому було близько двадцяти, коли помер Сальвадор Альенде. Всі герої тут самотні, неспокійні, загублені. Вони постійно кудись рухаються або ж від чогось: від себе, від сумʼяття, від нудьги. Вони намагаються втекти, відволіктися, забутися:Й кожен з нас по-своєму намагався відволіктися від катастрофи наших життів, повільної катастрофи естетики, етики, Мексики й наших йобаних мрій. Саме тому так багато повій, адже це ледь не єдиний спосіб для них відчути близькість, тепло, позбутися самотності хоч на деякий час.Головні герої часто письменники: забуті письменники, нещасні письменники, нереалізовані письменники, непотрібні письменники.Взагалі тут багато мистецтва в різному прояві, особливо чилійських імен.Мені подобається, що тут наче розмивається реальність, наче герої всередині сну, або ж марення. Іноді це відчувається на рівні мерехтіння, або ж якоїсь вібрації, а вібрують тут всі: пустелі, герої, література, реальність.“Шльондри-вбивці” - це меланхолійний, тривожний, холодний, химерний текст. Часто після кінця цих оповідань хочеться відкласти книжку і просто подумати, порефлексувати, про що ж це було. Майже всі оповідання викликають сум, величезний сум. Але це сильно і красиво.Раджу всім, як мінімум для розширення кругозору, як максимум - для насолоди химерною прозою.Обовʼязково буду читати “Дикі детективи”.Мої улюблені оповідання:Око Сільва Останнє надвечірʼя на земліБубаСтоматолог4,5⭐️#Анка_прочитала#Анка_рекомендує#ЛітератураБезВізи країна Мексика