Підписуйся на канал Frontend Shinobi, щоб отримувати найсвіжіші техніки, поради та інструменти для веб-розробників. Хочеш бути в тренді? Хочеш створювати стильні сайти та веб-додатки? Тоді тобі точно сюди!
Офіційний канал Батальйону Безпілотних Систем Небесна Кара, 54 ОМБр Наше гасло: "Зло - має бути покарано! Ворог - має бути знищений!" Приєднуйтесь до нас, підримуйте нас! Більше донатів - більше контенту! Дякуємо! Зворотній зв'язок: [email protected]
Допомога ЗСУ https://www.sternenkofund.org/donate 🫶🏻Фонд @sternenkofund ❗️Нікому не пишу, не прошу гроші, поповнити рахунок чи щось купити. Усі збори на армію публічні. Російська мова у коментах заборонена.
Цими днями свій поважний 75-річний ювілей відсвяткувала Алла Михайлівна Мартиненко — людина, чиє ім’я на Звенигородщині є синонімом мудрості, педагогічного таланту та невтомної громадської енергії.Привітати іменинницю зі знаменною датою завітали почесні гості: міський голова Звенигородки Олександр Саєнко, заступниця міського голови Ольга Вельган та секретар міської ради Володимир Низенко. Очільник громади подякував Аллі Михайлівні за її багаторічну сумлінну працю, активну життєву позицію та вагомий внесок у розвиток ветеранського руху району.Життєвий шлях ювілярки — це яскравий приклад служіння обраній справі. Хоча Алла Михайлівна зростала у родині військового та лікарки, її покликанням стала педагогіка. Професійне становлення розпочалося далеко за межами України, де молода вчителька працювала у новаторських експериментальних школах, впроваджуючи найсучасніші на той час методики навчання.Повернувшись до рідного краю, вона продовжила сіяти «розумне, добре, вічне» у школах Звенигородки та району. Її уроки завжди були територією творчості: від літературних гуртків до екскурсій та нестандартних підходів у викладанні. Педагогічний хист Алли Михайлівни був високо оцінений на державному рівні — вона є Відмінником народної освіти та вчителем-методистом вищої категорії.Сьогодні Алла Мартиненко продовжує свою благородну місію на посаді голови організації ветеранів війни та праці Звенигородської громади. Завдяки її ініціативності ветеранська спільнота живе активним життям: працює клуб «Берегиня», організовуються творчі зустрічі та поїздки, а кожен ветеран знає, що може розраховувати на її підтримку та добре слово.Для багатьох поколінь вихованців вона залишилася улюбленою Вчителькою, а для громади — справжньою Берегинею пам’яті та традицій.Шановна Алло Михайлівно! Нехай Ваше серце й надалі зігріває людська вдячність, а кожен новий день дарує міцне здоров’я, душевний спокій та мирне небо! Многая літа!
Як би поміж множини усіх нагород існувала офіційна відзнака “Безумовно хорошій людині”, то одним з небагатьох, кому насправді варто її вручити, був би звенигородчанин Віктор Андрійович Заєць. Висококваліфікований, знаючий зварювальник, підприємець, волонтер і, саме так, - просто хороша людина, який відсвяткував цими днями своє 70-ти річчя.За роки життя своєю працею Віктор Андрійович заслужив немало різних відзнак, в їхньому числі й ту, що мають лише одиниці - звання Почесний житель міста Звенигородка. Але ті, хто знає його хоч трішки ближче, крім суспільних заслуг, передусім цінують порядність і людяність. Попри всі складнощі сучасності, умови ведення бізнесу, він до схилу літ зумів не розгубити цих якостей, залишаючись так само доброзичливим до світу й до людей, надійним у справах та безвідмовим, часто на шкоду собі.Все що робив із самого молодого віку Віктор Заєць, так це працював, з винятковою відповідальністю ставлячись до всього, за щоб не брався. І тоді, коли геть юним хлопцем розпочав освоювати спеціальність електрогазозварювальника в Звенигородському АТП-23035. І коли далі, вже після служби в армії, працював за цим фахом, до якого виявився талант, на різних підприємствах України. І тоді, коли став майстром, далі начальником цеху, а потім і директором підприємства, яке всі ми тепер добре знаємо як товариство “Сантехнік”. При тому, на той час, а були це 90-ті роки, очолив підприємство далеко не з амібіцій, а лиш тому, що намагався вберегти підприємство, яке розвалювалося в умовах пострадянських приватизаційних реформ. І дбав не про себе, а про збереження робочих місць в умовах тотального безгрошів’я, і про людей, які довірилися йому, обравши керівником. В нього це - цілком вийшло. Та для цього мусив перелаштовуватися, вчитися новій і незрозумілій на той час справі - веденню бізнесу, а не лише виробництву. Освоював суміжні напрямки і для Звенигородщини став першопроходцем у технологіях декоративного бетону та художньої ковки. А коли в Україну прийшло лихо війни, почав виготовляти усе, що міг для фронту. Мало того, взяв на себе ще одну нелегку ношу, гуртуючи на допомогу Збройним Силам інших підприємців й очолив ГО “Підприємці Звенигородщини”. Отак, постійно в клопотах та в роботі. І навіть в своє 70-річчя Віктор Андрійович приймав поздоровлення не вдома, а в своєму кабінеті, на робочому місці у товаристві “Сантехнік”. Сюди, в числі багатьох інших, приїхали привітати ювіляра й міський голова Олександр Саєнко, його заступниця Ольга Вельган та секретар міської ради Володимир Низенко. А разом зі щирими словами поздоровлень, обдарували Віктора Андрійовича й іще однією нагородою - медаллю “За заслуги перед Звенигородською громадою”. Тож нехай це поважне 70-річчя стане для Віктора Андрійовича лише початком нового етапу, сповненого міцного здоров’я та родинного затишку. Щиро зичимо імениннику, щоб життєва наснага ніколи не згасала, а добро, яке він роками дарує людям та рідному місту, поверталося до нього сторицею!
Шановні жінки Звенигородської громади!Щиро вітаю вас із Міжнародним жіночим днем — 8 Березня!Це свято весни, краси, ніжності та безмежної жіночої сили. У кожній із вас — мудрість, турбота, любов і велика внутрішня міць, яка підтримує родини, громаду та всю нашу країну у непрості часи.Сьогодні ми особливо схиляємо голови перед матерями, дружинами і доньками наших Захисників. Перед тими жінками, які втратили найдорожчих — своїх чоловіків і синів, які віддали життя за свободу України. Перед тими, хто щодня з вірою в серці чекає своїх рідних з фронту, з полону, або сподівається на звістку про тих, хто зник безвісти. Ваша сила духу, ваша віра і ваша любов — це приклад незламності для всієї нашої громади.Дорогі жінки! Ви — берегині родинного тепла, джерело натхнення та опора для своїх близьких. Саме завдяки вашій підтримці, мудрості й доброті народжується надія і віра у світле майбутнє.Нехай у ваших домівках завжди панують мир, злагода і любов. Бажаю вам міцного здоров’я, щастя, родинного затишку, здійснення мрій та якнайшвидшої Перемоги України.Нехай кожен день дарує вам тепло, вдячність, щирі слова та радість.З повагоюМіський голова ЗвенигородкиОлександр Саєнко
Почесну місію передачі коштів зібраних від благодійників у Данії виконали цього тижня міський голова Звенигородки Олександр Саєнко та секретар міської ради Володимир Низенко.Адресована ця допомога родині Анни та Максима Гущиних, що донедавна мешкала у Костянтинівці Донецької області. Минулого року, після років життя на прифронтовій території, нарешті вибрались подалі від війни до нашої тихої Звенигородщини у село Гудзівку. Та приїхали не самі, а привезли із собою 22 собаки, рятуючи тварин від поневірянь і небезпек війни. Анна Гущина розповідає, що оселитися у Гудзівці допомогли друзі, що надали безкоштовне житло. А тепер ще й інші друзі - подружжя Тетяни та Максима Березняків, про яких ми неодноразово вже писали як про організаторів доставки гуманітарних вантажів з країн Європи до Звенигородки, допомогли зі збором коштів на облаштування житла та, що головне, утримання врятованих тварин.Саме таким чином й відбулося знайомство з нашою землячкою Лесею Гаврилюк, Оксаною Петроке та сімейним клубом “Українські серця” - спільнотою, спрямованою на популяризацію та збереження української культури й традицій, за межами України. І 27 лютого в данському місті Аарс відбувся благодійний концерт, який організували Оксана та Леся спільно з подружжям Березняків та за участі музикантів міста Городок: Зоряни та Софії Дунас, Оксани та Дарини Дмитришин. Під час цього концерту й були зібрані кошти для родини переселенців з Костянтинівки та їхніх підопічних - 4530 крон. В перерахунку на гривні - це трішки більше як 30 тисяч.Подружжя Гущиних висловлює вдячність усім хто долучився до збору коштів й підтримав їх у нелегкій, але такій важливій справі.Коментуючи подію, Олександр Саєнко подякував подружжю Березняків, Лесі Гаврилюк, Оксані Петроке, сімейному клубу "Українські серця" за те, що попри відстань, вони залишаються частиною нашої великої української родини, та всім благодійникам з міста Аарс за чуйність до долі Максима й Анни Гущиних та їхніх чотирилапих підопічних."Врятувати життя тих, хто не може захистити себе сам — це найвищий прояв людяності. Дякуємо нашим волонтерам і друзям за кордоном, чиї щирі серця допомагають тим, хто втратив дім, знову знайти надію тут, на Звенигородщині", — зазначив міський голова.
Особливе місце в календарі пам’ятних дат Звенигородщини займає день загибелі нашого видатного земляка, Героя України - В’ячеслава Чорновола. Цього року, наприкінці березня, минає вже 27-річчя цієї трагічної для всієї української нації події. І вже вчетверте Звенигородська дитячо-юнацька спортивна школа на порозі цієї дати зібрала шанувальників греко-римської боротьби на відкритий чемпіонат Черкаської області, присвячений пам’яті В’ячеслава Максимовича.Цього разу до основного складу учасників, а це юнаки 2009-2011 років народження, увійшли команди Уманського, Золотоніського, Черкаського районів, міста Черкаси та, звичайно ж, Звенигородщини. Проте, попри обласний статус змагань, вже вкотре до них долучилися й спортсмени із Кіровоградської і Полтавської областей. На цьому особливо наголосив виконавчий директор обласного осередку федерації греко-римської боротьби Анатолій Самоха, урочисто відкриваючи чемпіонат та вітаючи його учасників. З побажаннями наснаги та перемог прийшли привітати спортсменів і начальник Звенигородської військової адміністрації Юрій Піковський, перший заступник міського голови Звенигородки Валерій Маренич, депутат Звенигородської міської ради Євгеній Петров. Як і в попередні роки, на чемпіонат пам’яті В’ячеслава Чорновола зібралися справді сильні та підготовлені борці. Поміж них і ті, що вже мають спортивну кваліфікацію Кандидата в майстри спорту України. В ході змагань вони цілком підтвердили свій рівень, посівши перші та другі призові місця у своїх вагових категоріях. Особливо сильно заявила про себе команда Золотоніського району, набравши 175 очків у командному заліку. Й при тому, що команда Звенигородщини була другою в рейтингу, її результат - 72 очки. Проте наші борці вагомо випередили команди міста Черкаси (52 очка), Черкаського району (37 очок), Уманського району (15 очок).Гості з Полтавської та Кіровоградської областей змагалися поза командним рейтингом, та в особистому - продемонстрували надзвичайно високий рівень. Разом із черкащанами та золотонісцями вони зібрали всі золоті медалі чемпіонату та більшість срібних. Отож, золотими призерами чемпіонату у своїх вагових категоріях стали: СУРЖИК Дмитро, КУРОПЯТНИК Нікіта, ОРЕХОВ Тимофій, КРАВЧЕНКО Дмитро, ЦИМБАЛЮК Назар, СІНЕНКО Ілля, РОМАНЮК Владислав, БЕРЕЗНЯК Микола. На цьому тлі особливо вагомо виглядає здобуток спортсмена із команди Звенигородського району Сергія Вернигорова, який у ваговій категорії “71 кг” виборов “срібло” чемпіонату, піднявши звенигородчан й у загальнокомандному рейтингу друге місце. Також срібними призерами стали: ДАЦЕНКО Олександр, ФЕДОРОВ Дмитро, ПИЛИПЕНКО Володимир, ГОНЧАР Тарас, ЛІСНИК Богдан, ТІТОВ Олександр, ДОВБЕШКО Іван.В числі бронзових призерів маємо одразу двох звенигородчан. Третє місце у ваговій категорії “80 кг” виборов учасник команди Звенигородського району ШЕВЧЕНКО Захар, а у ваговій категорії “110 кг” - БИЧОФІСТ Матвій. В решті вагових категорій “бронзу” отримали: МИТРОФАНОВ Антон, АРТЕМЕНКО Денис, ДІДОВИЧ Олександр, БИТИЙ Тимур, НЕЧАЙ Іван, ЖУРБА Олександр.Вітаючи призерів та учасників відкритого чемпіонату Черкаської області пам'яті Героя України В'ячеслава Чорновола, адміністрація Звенигородської дитячо-юнацької спортивної школи водночас висловлює щирі слова вдячності всім, хто організаційно та особистою фінансовою участю долучився до проведення змагань. В першу чергу це Звенигородська міська рада та Звенигородська військова адміністрація. А також меценати, ті хто постійно підтримує спорт й нашу обдаровану молодь у Звенигородці. В їхньому числі особлива подяка Степану Саркісяну й іншим підприємцям - Богдану Прокопенку, Юрію Тихолозу, а також Благодійному фонду "Розвиток батьківщини Тараса Шевченка".
Вдруге Чемпіонкою України стала звенигородчанка Анастасія Карасєвич. Юна кікбоксерка успішно підтвердила свій чемпіонський титул на нещодавньому Чемпіонаті України з кікбоксингу WAKO серед ДЮСШ та спортивних клубів у Тернополі, що проходив упродовж 19-22 лютого.Анастасія, завдяки своїй наполегливості та наставництву тренера Юрія Козакова, блискуче виступила у змаганнях у розділі "кік-лайт", віковій категорії "старші юнаки" та ваговій категорії - “50 кг". При цьому спортсменка подолала жорстку конкуренцію, адже загалом у чемпіонаті змагалися 685 учасників з 18 областей України. Та вона була у цьому не єдина. Ще одне “золото” для клубу “Файтер” та Черкащини приніс старший вихованець Кульбаченко Владислав - категорія “старші юнаки”, вага - 37 кг, розділ "кік-лайт".Достойно виступили й молодші вихованці “Файтера”. Зокрема молодший брат Анастасії - Олексій Карасєвич, котрий, як і Сергій Генсецький та Назарій Павленко, здобули бронзові медалі чемпіонату.А буквально за кілька днів до змагань в Тернополі наші кікбоксери успішно виступили на обласному чемпіонаті у Черкасах, який відбувся відбувся 14-15 лютого. Звенигородські спортсмени Анастасія Карасєвич, Тихон Скоробреха, Сергій Генсецький здобули у ньому “золото”. Назарій Павленко - “срібло”, а Олексій Карасєвич - “бронзу”.Вітаємо наших переможців та призерів! Бажаємо “чистих” перемог та нових вершин у спорті!
24 лютого звенигородчани зійшлися аби помолитися, звернувшись до Господа, про захист українського народу, зміцнення духу воїнів, зцілення поранених, вічний спокій для загиблих. Вже вдруге для всіх українців день повномасштабного вторгнення став Національним днем молитви за Україну. І зібравшись Біля Меморіалу Героїв о 9 ранку, звенигородчани найперше пом’янули загиблих під час загальнонаціональної хвилини мовчання. Далі панахиду за загиблими відправив настоятель храму Георгія Переможця отець Віктор, у співслужінні отця Назарія, та звернувся до присутніх з проповіддю. Звернулися з урочистими промовами, висловлюючи слова скорботи за загиблими та вдячності до Захисників начальник Звенигородської військової адміністрації Юрій Піковський та міський голова Олександр Саєнко, вчергове говорячи про лихо, яке принесла на нашу землю ця війна, що триває вже 12 років.“Сьогодні вже не варто говорити про плани ворога — вони, в перший же рік повномасштабного вторгнення, розбилися об сталеву стіну наших Збройних Сил. Варто говорити про нас із вами. Про те, як за ці роки наша громада змінилася й перетворилася на злагоджений механізм підтримки. Про те, як наші лікарі стали рятівниками душ і тіл, як наші підприємці навчилися тримати економічний фронт, як жителі громади стали надійним тилом. Але за цією стійкістю - найважче: втома, яка накопичується, і втрати, які неможливо повернути. Кожне нове ім’я на нашому Меморіалі — це незагоєна рана на тілі Звенигородщини. Це ціна, яку ми платимо за можливість сьогодні просто бути тут, на цій площі. Ми не маємо права на зневіру саме тому, що за нашу волю сплачено найвищу ціну — життями кращих із кращих”, - наголосив у промові міський голова Олександр Саєнко, говорячи про всі ті труднощі, які довелося пройти за воєнні роки.Присутні доєдналися до молитви, співаючи духовний славень України «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни», вшанувавши по тому пам’ять загиблих Захисників лампадками та квітами. Поклали до портретів Захисників, пошанувавши їх як біля Меморіалу Героїв, так і на Алеї Героїв.
Повідомляємо, що 24 лютого 2026 року відбудеться поховання жителя села Будище сусідньої Шевченківської громади — молодшого сержанта НІМАКА Костянтина Володимировича, 21 листопада 1997 року народження.Костянтин проходив службу на посаді заступника командира бойової машини — навідника-оператора 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини (номер).Вірний Військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконуючи військовий обов’язок за Україну, її свободу та незалежність, під час виконання бойового завдання й безпосередньої участі у бойових діях, пов’язаних із захистом Батьківщини, стримуванням та відсіччю збройної агресії російської федерації проти України, 18 лютого 2026 року під час ротації між населеними пунктами Таврійське та Юрківка Запорізького району Запорізької області, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, він загинув.Прощання відбудеться 24 лютого 2026 року об 11:00 за адресою: с. Будище, вул. Незалежності, буд. 14.Поховання — на кладовищі села Будище.Просимо жителів міста Звенигородки 24 лютого 2026 року о 10:00 вийти на живий коридор.Маршрут: вул. Героїв Небесної Сотні — проспект Шевченка — с. Тарасівка — с. Шевченкове — с. Будище.Слава Герою!
