«Коли я виїжджала з Бучі зеленим коридором, усе моє життя помістилося в один невеликий рюкзак – документи, телефон, жорсткий диск із фотографіями та дисертацією, ключі від квартири, у яку я й не сподівалася повернутися».📝 Так починає свій щоденник стійкості пані Надія Новикова, вчителька з Бучі. Вона вижила під час російської окупації міста, яке росіяни обрали для показового терору проти українців. Міста – синоніма пекла, як казали у світових ЗМІ після його звільнення. Та найперше – міста-героя, яке встояло.🗓 Сьогодні – третя річниця визволення Бучі.Неодноразово за цей час бувала там і щоразу відзначаю, із якою впертістю місто повертає собі своє: повертаються люди, відновили будинки, знову працюють школи та лікарні, відкриваються нові бізнеси.«Гнучкість. Уміння адаптуватися. Приймати зміни та йти за ними» – так визначає особистий рецепт стійкості пані Надія у щоденнику. І водночас влучно окреслює, завдяки чому відновлюється її місто. Шана всім, кого втратила Буча: в окупації загинув 561 цивільний житель. Вдячність нашим захисникам і захисницям, завдяки яким Буча знову українська. І дякую кожному й кожній, завдяки кому місто зараз живе.