Не раз я згадував (1, 2) про той психологічний експеримент, коли двом групам осіб показували одне й те саме фото людини і просили її описать. Тільки першим було сказано, що на знимці якийсь благодійник людства, митець та філантроп, а другій - що це небачений розбійник та душогуб. Відповідно в одних і тих же рисах обличчя на фото перші побачили ознаки шляхетності, а другі - деградації.Те саме і щодо оцієї оцінки олімпійського шоу, в якому кожна група побачила те, що й була попередньо налаштована побачити. Неважко помітити, що індивідуальний вибір чи власна оцінка людини – це міт, всі не/уподобання чітко корелювалися із соціальним групами, з якими асоціювали себе учасники цих суперечок. Оскільки в оцінці шоу запрацювали інстинктивні механізми «свій/чужий», особливу пристрасність суперечок можна пояснити інстинктом внутрішньовидової агресії, який включався при визначенні «чужого». Власне, в основі взаємної критики, яку я спостерігаю кілька днів, лежало первісне бажання витіснити конкурента з кормової ділянки і – більш широко – забезпечити максимально рівномірне розселення виду по всій площі ареалу.Неважко також помітити, що критики цього дійства намагалися відстоювати свою позицію в категоріях його прихильників, таким чином потрапляючи у пастку віктимної поведінки: з ними на раз розправлялися, звинувачуючи у ретроглядстві та домострої. Це більш широка проблема європейських так званих правих, які настільки бояться звинувачень в неполіткоректності, що намагаються при цьому не сильно відрізнятися від лівих.Тут нема універсального рецепту що робити, але рекомендую, якщо вам не подобається в нинішньому вигляді Олімпіада, то ви її просто не дивіться, як це роблю я. Натомість подивіться нове раллі Трампа, наприклад (якраз у Мічигані щойно закінчилось).