Продовжуючи нашу нещодавну захоплюючу розмову про науковість як головного ворога раціональності, хочу звернути увашу, що американські республіканці, яких у нас прийнято уважети релігійними обскурантистами, значно менше вірять у бунт штучного інтелекту, ніж просвітлені демократи, що називають себе секулярними прогресистами і записали до своїх лав чортову уйму нобелівських лавреатів із Ноамом Хомським включно. Ба більше, в їх лавах є і люди, що безпосередньо пов'язані із промоцією ШІ.

Можна припустити, що ставлення до штучного інтелекту стало частиною ідентичності за принципом "якщо Євтушенко за, то я проти". Як тільки одна частина політикуму почала просувати своє ставлення до ШІ, так одразу ж і друга взялася просувати протилежну тезу. Жодного реального обґрутування обидві сторони не мають тому що тепер ставлення до штучного розуму стало не предметом дискусії, а маркером належності до певного табору. Смішно те, що табір консерваторів займає з цього питання більш прогресивно-оптимістичну позицію за табір поступовців.

До слова, таке саме становище у державної мови в Україні: українська мова традиційно в першу чергу маркувала прогресистів, в той час як російська була мовою консерваторів (Булгаков, кієвлянство тощо). На жаль, допіру ці процеси гіпертрофувались, і українська стає мовою хунвейбінів з картонками уі е руках та дипломом Києво-Могилянської академії у кишені. Відповідно, це дає шанс на утвердження російському язику, тому що державномовність все більше стає ознакою закритичного інфантилізму.

Єдине на що я покладаю надію. що молодь з картонками вигадає свій мовний індикатор, зміксувавши мемчики від "Телебачення Торонто" та зусилля редакторки Васильєвої. І залишивши солов'їну у спокої.