Озеро.
Лебеді розминають крила, готуються до відльоту на південь. Один лебідь, найкрасивіший, стає в пози культуриста, тягне лапи, грає м'язами:
- Ех, зараз полетимо в теплі краї, краса!
Поруч сидить маленька сіра качечка, дивиться на них і жалібно скиглить:
- Конє-є-єшно... Ви, лебеді, великі, красиві, у вас крила потужні... Ви полетите на південь, грітися на сонечку. А я тут залишуся, в цьому холодному озері, змерзну, помру з голоду...
Лебідь, гордо:
- Та ладно тобі, качечко! Ми своїх не кидаємо. Лети з нами! Будеш летіти за мною, я створюватиму повітряний потік, тобі буде легко!
Качечка знову:
- Конє-є-єшно... У вас крила он які, а в мене маленькі, слабенькі... Я посеред океану втомлюся, впаду у воду і потону-у-у...
Лебідь терпляче:
- Ну добре, не ний! Якщо втомишся - сідай мені на спину, я тебе донесу!
Качечка (зітхає ще важче):
- Конє-є-єшно... Прилетимо ми туди, а там усе чуже. Ви великі, ви знайдете собі їжу. А я маленька, я не зможу ловити великих жуків, а маленьких там немає... Я помру від виснаження...
Лебідь, уже трохи роздратовано:
- Та не переживай ти так! Я ловитиму для тебе жуків, розжовуватиму і кластиму тобі прямо в дзьоб, іде по руках?
Качечка відвертається, кривить дзьоб і тягне:
- Конє-є-єшно... Жуків він мені жуватиме... А раптом вони будуть гіркі? А раптом мені не сподобається? А раптом...
Лебідь глибоко вдихає, розправляє крила на всю ширину, дивиться на неї впритул і каже:
- Так, качечко, ІДИ НАХУЙ …