Повідомлення telegram каналу - @zeigarnikeffect

МОВА ЯК ОСНОВНЕ ПИТАННЯ
Я дуже не люблю скандалів на мовному ґрунті, і я вже неодноразово писав про це. Але оскільки в нашому медіа-просторі вони трапляються регулярно, маю присвятити цій вічній темі ще один допис, задуманий давно.
Я не люблю мовних скандалів зокрема через те, що вони нав’язують своїм учасникам примітивізовану, гранично спрощену картину світу.
Це світ, поляризований невпинною боротьбою Добра і Зла. Все в цьому світі визначається стовідсотковою належністю або до тієї сторони, або до іншої: середній шлях неможливий, третього стану не дано, компроміси неприпустимі, адже кожна спроба збалансувати обидва стани — угода зі Злом. Кожна спроба збагатити цей світ, додавши туди інші об’єкти й ускладнивши зв'язки між ними, — це теж угода зі Злом.
Коли в цьому дуальному світі з'являється суб'єкт, то єдиним і найважливішим критерієм його позиціонування призначається мова, яка є єдино необхідним і цілком достатнім маркером належності до того чи іншого полюсу. Говорити українською мовою — єдино правильне вирішення проблеми національної онтології, бо так і тільки так ти стаєш на бік Добра. Говорити російською мовою — завжди хибне вирішення цієї проблеми, адже так ти стаєш на бік Зла. Не визнаючи такий стан речей і інтерпретуючи мову у спосіб, менш радикальний і бодай трохи складніший, — втрачаєш місце в таборі Своїх та опиняєшся в таборі Чужих.
Камертоном цієї тональності була Ірина Фаріон, і іноді в її виступах звучали узагальнення, які яскраво унаочнювали цю онтологію, потенціюючи подальшу сегментацію соцмережевих спільнот: «Треба визначити поняття: це основний науковий принцип. Нема “русскаязичнава насєлєнія”. Є українці, є к***п і є “болото”, тобто це образна ідентифікація тих людей, які на тридцять другому році незалежності не можуть визначитися, хто вони є. Тема “російськаязичнава насєлєнія” не існує».
Нещодавно я зрозумів, що така категоризація є успадкованою від радянського минулого, пам’ять про яке досі живе в колективній підсвідомості нашого соціокультурного середовища. І в цьому способі осмислення дійсності з рішучим сортуванням людей по двох класах можна впізнати опосередкований вплив «основного питання філософії» — одного з фундаментальних положень марксизму-ленінізму, яке визначає поділ філософських учень за належністю до двох принципово несумісних напрямків — ідеалізм та матеріалізм — і за яким «філософи поділилися на два великі табори відповідно до того, як вони відповідали на це питання» [Енгельс] — табір ідеалістів (первинність духу над матерією, хибне вирішення основного питання) та табір матеріалістів (первинність матерії над духом, єдино правильне вирішення основного питання). Компроміс неможливий, адже спроба винайти серединний шлях є завуальованим ідеалістичним вирішенням основного питання і, за словами Леніна, є «хитанням між ідеалізмом та матеріалізмом».
Тож загалом, дивлячись на світ і з крайнього лівого боку політичного спектру, і з крайнього правого боку, можна побачити картину, багато в чому схожу. І тому, перетворюючи українську мову на «основне питання», — попри нашу щиру й непідробну відразу до тоталітарного спадку СРСР, ми продовжуємо бути діячами радянської онтології (щоправда, така дуалістична світобудова не є суто радянським концептом, адже її корені — в маніхейському віровченні, III cт. н.е).
Мова — це мова (не більше, але й не менше!), і вона важлива насамперед тоді, коли займає своє й лише своє місце в ієрархії смислотворчих чинників. І є також дещо суттєво важливіше за мову, адже мову як таку воно включає в якості одного зі своїх складників: «Справа мови це тільки один аспект проблеми й то не найважливіший. Те, що центральне й основне, це справа політичної підметности, що робить з народу націю», — пише Іван Лисяк-Рудницький у статті 1978-року «Русифікація чи малоросіянизація» (1978). Кілька тижнів тому у себе на Telegram-каналі я зробив виписки з цієї статті, яку й раджу почитати тим, хто небайдужий до вирішення мовного питання, що ним вже так давно електризують зсередини українське суспільство.
Тож тримаймо розум холодним та не робімо зайвих перебільшень.
[facebook]