Але дивним чином, як і у випадку з храмом Живоносного джерела, на шляху до вирішення проблеми виникають все нові й нові перешкоди.Нам чудово відомо, яку концепцію спротиву обрано. І як у цій концепції сформувалося своєрідне «світсько-емпешне партнерство». Не маючи можливості прямо і публічно перешкодити звільненню Лаври від русміра, наші опоненти роблять все можливе для того, аби Лавра не могла повноцінно діяти як український монастир. Щоб було якнайменше богослужінь. Щоби печери та мощі святих не були доступні для українських паломників та української молитви.Аби водночас на всіх нарадах і в усіх доповідних записках розповідати про те, що ПЦУ «не хоче, не бажає, не спроможна». Колись ті самі наративи активно просувала попередня очільниця з питань релігій Олена Богдан, яку за це Павло Лебідь називав «мудрая женщіна». Її було звільнено, але концептуальний підхід пошуку приводів для всіляких зволікань і затягувань, щоби дати можливість МП якнайдовше лишатися в Лаврі, а ПЦУ якнайменше дозволяти розвивати її саме як український монастир - залишився і діяв.І те, що з боку ПЦУ ці проблеми не виносилися на загал - не означає, що їх не було і нема.Лавра має бути монастирем, який разом з музеєм у співпраці зберігають і примножують наш духовний і культурний спадок. Але не музеєм, де монастирю і монахам відведена роль експонатів та аніматорів. І де МП нібито нема, але він звідти ніяк не хоче виходити і продовжує тримати багатьох за непомітні, але міцні ниточки…