Як втримати емоційний баланс 🌾

Зараз майже вся моя стрічка — у палаючому Києві. Я там не живу, але там залишилася велика частина мого життя. Інша частина стрічки — про інновації. Там зараз повальна залежність від ШІ, токенопроїдання й залізозбирання. Ще трохи — експертиза про війну й геополітику.

А десь між цим усім — життя на землі, поклик до природи, збір урожаю і подорожі. Переважно вкрай романтизовані.

Колись я читав, що чим далі ти від місця подій, тим важче буває сприймати новини. Бо здається, що палає не один конкретний будинок, а все довкола.

Мені зараз важко навіть обирати, про що писати.

У мене не палає. Я живу в іншій реальності. Але це не означає, що мене не турбує те, що відбувається в Києві, Сумах, Дніпрі, Запоріжжі, Харкові чи Одесі. У мене всюди є знайомі або люди, яких я читаю в соцмережах.

Та моя реальність теж є.

Я майже не писав про свої поїздки на з’їзди в Європі. Бо все якось не на часі й незручно. То приліт, то корупційний скандал, то друзям вибило вікна. То активістів мобілізували. То Руна, то Теремки, то Олешки. І наче немає місця, щоби розповідати про те, де був і що побачив я. Які цінні контакти, напрацювання привіз. А вони точно є і будуть задавати вектор розвитку нашої мережі і не тільки нашої, наступні можливо 3-5 років. Та поки мабуть це взагалі не на часі.

Я спостерігаю як я і все моє оточення буквально поглинуте тим що насправді не є нашої основною діяльністю. Хоча можливо це форма відволіктись.
А можливо це вже класична залежність від новин і емоційних станів. В яких ми змушені перебувати. В когось це смуток і розпач, в когось обурення, а в когось тотальна ейфорія і магія світанку.

Та я б назвав насправді всі ці стани не здоровими.

А я намагаюся просто зберегти себе. Зрозуміти, де в цьому всьому знаходжусь я і те, що я роблю.

Інколи просто вмикаю стоїка і відкладаю вбік телефон. Але все одно часто схоплююсь від того, що гортаю стрічку всю без розбору вже годину.

Учора знову давав інтерв’ю — про переїзд містян на зимівлю в село. Як на мене, воно вийшло доволі жорстким. Побачимо, що з нього зроблять редактори.

А кілька днів тому я відмовився від редагування мого тексту ШІ.

Можливо, це моя маленька відповідь на повальну залежність від ШІ, яку я бачу серед знайомих з ІТ. Хтось уже істерично чекає підписки за 500 доларів, бо йому бракує токенів на тарифі за 200. При цьому частина цих людей шукає роботу.

На з’їзді в Австрії, у popup village, я спостерігав це в десятків людей. Вони нібито творили щось геніальне. А потім дехто дякував мені за те, що я приїхав і показав реальні кейси з землі — зокрема й недоліки Web3-платформ, якими ми самі користуємося.

Вони казали прямо - те що ви робите і є реальність. Яку Ші не може знати.
А я переймаюсь, що можливо не такі вже ми великі робимо впливи, щоби тут виступати.

Мама я стартапер.

Мабуть, одна з моїх труднощів у тому, що я за своєю природою спринтер, стартапер. Коли навколо нічого не відбувається, я вигораю і страждаю.

А робота мережі екопоселень лише частково складається зі спринтів. Переважно вона інертна й сезонна. Часто треба чекати слушного моменту, планувати рутинні речі, слухати людей і не перегрівати ситуацію. Мені це важко.

Я бачу тут три різні швидкості.

Швидка — раунди, гранти, окремі проєкти. Це тижні, місяці й роки.
Середня — стосунки між спільнотами, довіра і структура мережі. Це десятиліття.
Довга — відновлення землі й природні процеси. Це чверть століття, пів століття, іноді й більше.

І ще є війна, яка в стрічці стається чи не щохвилини. Я живу у відносно безпечному місці, тому для мене це часто навантаження на психіку й відчуття співзалежності, у якому не завжди зрозуміло, що можна зробити. Окрім донату. Окрім своєї роботи. Але чи достатньо цього?

Зараз мене дещо стримує моя хвороба. І медичні документи, які я оформлюю знову, бо попередні закінчилися. Треба мати змогу просто ходити вулицею.

Я збираю врожай і радий, що попереду ще кілька сонячних днів. Виноград цього року солодкий. Це одне з небагатьох, що в нас добре вродило.

Добре, що є син, який нас возить. Скоро він поїде на навчання.