Чому Далай-лами не живуть по 120 років? Давайте я вже ж винесу з коментарів про старіння, довголіття і «усвідомлений підхід до життя». Якщо старіння — це насамперед питання свідомості, переконань і внутрішнього стану, а не всяких там примітивних фізіологій, тоді логічно очікувати, що люди, які: • цілими поколіннями практикують медитацію, • живуть без хронічного стресу виживання, • мають дисципліновану фізичну активність, • чисте повітря, просту дієту, • мінімум токсичних звичок, • стабільний сенс життя і прийняття смерті,мали б демонструвати радикально інші біологічні результати. Не «трохи кращі», а принципово інші.120+, 130 років — хоча б як стабільна статистика, а не поодинокі підтверджені винятки. В горах Тибету чи якісь карпатські мольфарки. Чому цього не відбувається. Так, дехто з них живе довго. Так, часто — трохи довше за середнє. Але в межах тієї ж біологічної стелі, що й у всіх інших людей. Звісно якщо це без накруток в документації. Я навіть знаю одне таке село Помонята на Рогатинщині, там пишуть ікони. Тож постяться, чисті думки і помисли. Медитативні духовні святі речі роблять. Живуть здається по 95+ довгожителі. Але ж не 120!… Тож виникає просте й незручне питання:якщо справа лише в усвідомленості — то що заважає? • Недостатня «глибина просвітлення»? • Генетика, яку не перемедитуєш? • Біологічні межі клітин, імунної системи? • Або все ж таки старіння — це не лише ілюзія мислення, а фізичний процес, який можна модулювати, але не скасуватиМедитація, просвітлення, магічне сприйняття, внутрішній спокій —це може змінювати як ми старіємо,але не сам процес старіння. І коли хтось каже, що старіння — це лише продукт переконань,я завжди хочу запитати без іронії:якщо так — чому це не видно там, де для цього є всі умови? І духовне знання передається тисячоліттями. Таке от відкрите питання.