Повідомлення telegram каналу - @yuragnatyuk

Мої нотатки після понад 50 зустрічей/розмов із підприємцями з США
*мої зустрічі стосувались здебільшого бізнесу та партнерств, лише окремі з них були щодо залучення допомоги для України. Тут вибрані нотатки/думки з розмов в контексті війни та допомоги Україні
У Штатах скоро вибори і тут почались свої внутрішні політичні ігри. Республіканці, в тому числі і ті з них, які особисто підтримують Україну і персонально хотіли би більшої підтримки нас, починають критикувати демократів «за такі великі гроші для України» – чисто для того, щоб бути опозицією і отримати за цей популізм свої політичні бали.
Серед техтусовки в San Francisco, Silicon Valley і Каліфорнії загалом присутні настрої, які транслював в своєму твіттері Ілон Маск. Типу Україна – молодці, звичайно, але потрібно завершувати – домовлятись, не допустити ядерної війни, ну і саме американські громадяни – це основний пріоритет, адже «в нас тут криза/рецесія/бідність, а ми відправляємо so much money to Ukraine». Саме таким питанням починається одне з останніх популярних подкаст шоу Джо Рогана в інтерв’ю з Тулсі Габбард (це, до речі, колишня представниця Демократичної партії, яка напередодні вийшла з неї, назвавши її «елітарною кабалою розпалювачів війни, і звинувачуючи уряд США в тому, що вони заробляють на війні). Девід Сакс (голова великого VC фонду в SF і колишній COO у PayPal) – теж один з яскравих критиків та «голубів миру», який апелює, що в США немає плану виходу з війни, і що Україні треба віддати Крим, бо «інакше буде ядерна війна і ми всі помремо»…
І це не означає, що всі вони агенти Кремля, хоч фактично вони й поширюють наративи Москви. Насправді це означає, що… вони і справді так думають. Вони володіють великими активами. Їм є, що втрачати. І власне тому ризики пов’язані з ескалацією/ядерною війною (а саме про це вони думають та постійно говорять в контексті України, «nuclear war» я чув це словосполучення десятки разів) для них відчутні, вони бояться цього та апелюють до того, що просто хочуть спокійного економічного фону.
Ну і вони не робили R&D (домашньої роботи) щодо української історії та історії світових воєн. З огляду на це вони накидають свої помилкові візії/пропозиції, часто думаючи про Росію, як про СРСР, і екстраполюючи бізнес на політику, наївно думаючи, що в політиці діють ті самі правила, і все працює так само логічно, як і в бізнесі.
Водночас з розмов із ними стає зрозуміло, що в США бізнес (навіть дуже великий) досить віддалений від політичного істеблішменту та ухвалення стратегічних рішень. Тобто політика в США – це така доволі закрита тусовка, в якій роками учасниками є здебільшого одні ж і ті сім’ї, і в яку попасти без певної комбінації атрибутів майже нереально.
Відповідно бізнес, як і твіти Маска в моменті не впливають на жодні стратегічні рішення США. Вони впливають на його особисті рішення, які стосуються його приватних грошей, і на думки техгіків та хіпстерів, які теж в моменті особливо не впливають на політику.
Саме тому американці так довго запрягають – з законами, ленд-лізами і т.д. Довго підписують документи, але і на довго зобов’язуються та вписуються. Тому зі зміною влади в Сенаті, в теорії певні процеси щодо допомоги Україні можуть ускладнитись, але не зупинитись.
Незважаючи на це, нам потрібно шукати меседжі та підходи до тих людей та підприємців, які волею-неволею зайняли невигідну для нас позицію. Працювати над тим, щоб «повертати їх на сторону добра», пам’ятаючи, що все це – гра в довгу, і як би нам не було боляче чи неприємно, просто «образи» нічого не дадуть, потрібні дії.