Сергій Жадан

Вони навіть можуть жити в різних містах,і в своїх розмовах не торкатися головного,але ті слова, які він їй пише в листах,вона читає так, ніби їх не було до нього. І коли вона не отримує від нього листів,і починає нити і рахувати втрати, вона ненавидить все, що він їй говорив,себто, ненавидить взагалі усе, що може згадати. І коли він відкриває світ, ніби верстак,пристосовуючи його до любові своєї,все, що він робить, він робить щоразу так,аби вона розуміла, що він це робить для неї. Тому що для нього найгіршим з усіх терзань,миттю, коли починались усі його біди,завжди було проводжати її на нічний вокзал,до останнього сподіваючись, що вона не поїде. І тому він хоче просто бути з нею цієї зими,класти їй на подушку зібрані метеорити, і спати з нею так, як пси сплять із дітьми –щоби зігріти і щоби не розбудити. І він говорить – хай буде так, хай буде без таємниць. Хай буде так, - погоджується вона, рахуючи заметілі. Мова їм потрібна лише для того, аби не наговорити дурниць. Весело працює волинка серця в гарячому тілі.#поезія