Продовження теми.Після попередньої публікації стало очевидно: для деяких персонажів війна — це не обов’язок, а проблема, від якої треба будь-якою ціною втекти.Ми знайшли, де нині «заброньований» колишній директор КП ЖЕО Олександр Миронюк. Він вкотре ухилився від служби в лавах ЗСУ і оперативно перебіг у нове тепле місце — під крило «Юженергобуду». Там, як і раніше, усе передбачено: кабінет, зарплата і рятівне бронювання, щоб не бачити фронту і не чути вибухів.Але є ще цікава деталь. За наявною інформацією, він фактично там не працює — лише числиться на посаді. Тобто місце потрібно не для роботи, а виключно для того, щоб зберегти бронювання і далі уникати служби.Є ще інформація, що цьому корупціонеру вже пообіцяли місце при міській раді. Але не через професійність чи принципову позицію, а лише для того, щоб така «зручна» людина правильно голосувала на сесіях — по команді, коли скажуть, і так само по команді могла взагалі туди не з’являтися.Це вже навіть не схоже на випадковість. Це виглядає як відпрацьована схема: змінити посаду — отримати нову «бронь» — отримати нове місце — і далі спокійно сидіти в тилу, поки інші воюють і гинуть.Дуже цікаво: чи може звичайний роботяга так само легко перестрибнути з роботи на роботу і знову сховатися від мобілізації? Чи для простих людей існує лише один шлях — виконувати обов’язок, без варіантів і без «запасних виходів»?Бо правда проста і жорстка: одні сьогодні тримають фронт, а інші — тримаються за бронювання і шукають будь-яку шпарину, щоб не потрапити до війська.І поки такі «герої тилу» бігають від служби, прикриваючись посадами і потрібними зв’язками, у суспільстві зростає одне відчуття — огиди до подвійних стандартів.