​​Bødy (2012) Аси Нонамі. Так буває, коли придбана книжка роками маринується в кіндлі: відкриваєш її зрештою і думаєш — точно, це ж якийсь дуже брутальний боді горор з сюжетами а-ля «Чорне дзеркало» від мужика з прикольним псевдонімом (non ami?) Ні, Марино. Аса Нонамі — це жінка, японка. Ці п’ять оповідань анітрохи не брутальні — навіть старомодні. А анотація прямо каже, що вони нагадують «Сутінкову зону» (звідки я взяла «Чорне дзеркало»?..) Всі п’ять історій присвячені людям, чиї стосунки з власним тілом неочікувано ускладнюються. В першій, наприклад, ідеться про сім’ю, де жінки стають наввипередки робити пластичні операції (починаючи з трендового «вертикального пупка»). Коли рісерчила текст про «Субстанцію», дізналася, що у феномену, коли жінкам не подобаються власні здорові, гарні тіла, і оточуючі підтримують їх у бажанні «виправити недоліки», є наукова назва: нормативна невдоволеність. Нездоровий перфекціонізм заохочується: жінка має себе критикувати, ето норма! Але чоловікам у книжці теж дістається: тут є дрищ, який прагне жизнь поімєть в очко, молодик у пошуках ліків від облисіння, і фроттер у пошуках цікавіших досвідів. Непогана збірка, але на теґи не ведіться: вона навіть не horror-adjacent.