​​Хотіла почитати щось про подорожі, але з берберами не склалося, тому взялася за ці репортажі про ромів, які журналістка Ізабель Фонсека зібрала в 90-х. Тут і милі спогади про те, як її прихистила ромська родина, і спроби з’ясувати, чому в них майже відсутня пам’ять про національні трагедії, і спостереження за новітніми наклепами (згідно однієї теорії змови, роми були кимось типу «арт-директорів» при Чаушеску і організовували весь його публічний «візуал» — розгортали килимки зі штучної трави і робили решту потьомкінського мейковеру).Тепер хочеться детальніше почитати про ромську мову, бо Фонсека мене заінтригувала. Один викладач чесно каже їй, що як американка вона ніколи не опанує ромську: «На кожне слово, яке ти записуєш собі в нотатничок, у нас є синонім, якого ти ніколи не почуєш, бо ми не вживаємо такі слова при чужинцях. Або ти почуєш його, але все одно не зрозумієш всіх нюансів». «Дезінформувати допитливих gadje — давня традиція», — пише Фонсека, зазначаючи, що в одному з найстаріших англо-ромських словників (1776) еквівалентом англійського father вказано слово, яке насправді означає «п*зда». Окремо цікаво про словотворення: це «фатична» мова, тобто ідеальна для смолтоку (в чомусь, мабуть, антипод німецької, яка вважається ідеальною для вираження абстрактних концепцій), і один із викликів для носіїв — створити на основі наявних слів, які називають конкретні підручні речі, неологізми, якими можна послуговуватися, говорячи про пам’ять, справедливість і деколонізацію. Цікаво тепер знайти якусь більш спеціалізовану літературу і дізнатися, наскільки авторку «дезінформували» — і чи дійсно ромський Ромео, не маючи окремого слова для поцілунку, мав би казати Джульєтті, що він «з'їсть її обличчя»...