​​Після Дойчера захотілося ще чогось захопливого про лінгвістику. Натрапила на Wordcrime, в якій спеціаліст з мовної криміналістики розповідає про свої кейси. Відірватися дійсно неможливо, але for all the wrong reasons. Олссон не дуже вправний оповідач, а самі випадки битовушні, з розв’язками, що лежать на поверхні, але це по-своєму затягує — те, як лінгвіст має наглядно довести те, що і так до абсурду очевидно. Наприклад, він змушений аналізувати:- телефонну розмову в’язня з жінкою на предмет того, чи дійсно він просив її передати йому конверт з героїном (мужик для конспірації кілька разів по літерах каже слово «конверт», але у нього погано з правописом і виходить в кращому випадку emvilip);- кореспонденцію іншого в’язня — педофіла, який пише своїй жертві листи, закодовані «поросячою латиною», і переконує слідство, що це листи до (повнолітнього) кєнта;- щоденники вандала-палія, який там у деталях описує свої вчинки, але при арешті наполягає, що сфальсифікував інкримінуючі записи заради пустощів;- листи керівництва лікарні до постраждалого від медичної недбалості пацієнта, де йому фактично відмовляються надати його записи, але формулюють це так, що з тексту неможливо зрозуміти, чи існують ці записи і чи має він взагалі право їх побачити.Коротше, це не про якісь виняткові шпигунські випадки — це про концентровану суть сучасного світу: сци людям в очі, тільки не забувай повторювати, що ти — жертва обставин, і нехай ще доведуть зворотнє.