Багато років я уникала розмов про українську кухню чи культуру через призму власного досвіду, мені завжди вважалось, що для глибокої розмови вкрай необхідно максимальне відсторонення від власних досвідів чи емоцій. Проте. з початку повномасштабного вторгнення я змінила свою думку. Те, що гарно працює на науковій конференції чи в академічній статті, не життєве в інших обставинах. Тому коли мене попросили дати інтерв'ю для французького видання і розповісти про кулінарні практики в Україні в умовах війни, я почала з розповіді про ....... булочку з макомА історія наступна, щосуботи я приїжджаю на ранкові ефіри до студії Сніданок 1+1,  коли я їду з Ніною, після ефіру ми маємо традицію - неспішний сніданок у кафе на Подолі, без гаджетів. Це час коли ми говоримо про школу, друзів, мрії, злість і звісно ж їжу.Кілька тижнів тому ми пішли за булочкою з маком в Марчук Хліб. І коли я зробила фото нашого сніданку, Ніна з абсолютно буденним виразом обличчя і спокійним тоном сказала: - "Мам, можеш не публікувати в інтернеті це фото"- "Це ж чому? " - запитала я- "Я не хочу, аби росіяни побачили які круті в нас булочки і не розбомбили цю пекарню"Потім, я думала про те, що війна прошита геть у всі рівні життя кожного з нас. І це стосується абсолютно всіх сфер життя - професійної діяльності, дрібних побутових речей,  особистих стосунків, мрій, планів, творчості і навіть булочки з макомhttps://www.laprovence.com/article/region/9128831089708214/voyage-en-ukraine-a-marseille-un-festival-au-gout-de-resistanceЗрештою своє інтерв'ю, яке почалось із питання до мене "чи доречно говорити в умовах війни про гастрономію" я завершую тим, що "не доречними" у нашому житті є дрони, ракети і громадяни іншої країни, що перетинають кордон зі зброєю в руках. А все інше доречно