Андрій Ярмак - особистий блог | ОБІЦЯНКАЯ знаю, що зараз дуже важко всім, а найважче тим, хто на перед...

ОБІЦЯНКАЯ знаю, що зараз дуже важко всім, а найважче тим, хто на передовій. У мене багато знайомих, яким русня зруйнувала життя вже кілька разів. І якщо їх не зупинити зараз, то це буде відбуватися постійно і регулярно.Саме тому хочу поділитися дописом Nathalie Ishchenko, опублікованим в Фейсбуці. Можете перекласти на англійську і поділитися з закордонними друзями. Я запитав про її дозвіл, і вона відповіла, що їй буде легше, якщо її обіцянку сину і собі прочитають інші люди. Я думаю, що кожен з нас вже має власні обіцянки. Тримаймося і так, можна, якщо дуже хочеться, інколи навіть поплакати, щоб потім бути ще сильнішим. Отже, ось допис пані Наталі. Пряма мова.____ОБІЦЯНКАТри роки, з липня 1989-го до серпень 1992-го я прожила переважно без будь-яких зручностей цивілізації.Не було світла, не було опалення, більшу частину часу не було води, їжі було обмаль.Я готувала на буржуйці, включно з кашами для малюка, який в народився як раз в липні 1989-го, навіть каву в турці заварювала саме в такий спосіб. Прала тонни дитячої білизни в холодній воді по ночах, коли була вода (памперсів тоді не було). Харчувалася переважно квасолею з мамалигою.В серпні 1992-го почалася повномасштабна війна, і у вересні я з малюком залишила рідне місто і опинилася в Києві.А моє рідне місто пережило тим часом рекордно холодну зиму 1993/ 1993 рр., що для субтропіків означало -7 протягом кількох днів, та сніг, що лежав близько місяця. Пережило голод (моя мама, наприклад, взимку їла лише сирі овочі з огороду сусідів, та варення, яке я літом 1992-го зварила вперше в житті). Пережило обстріли російською артилерії та бомбардування російських літаків (мою маму контузило, а будинок бабусі згорів).Чи готова я зараз до нових випробувань? Звісно, ні, бо я точно знаю, що для мене переживати життя без цивілізації неймовірно важко. До того ж, і Київ - не субтропіки... Про обстріли і говорити не варто.Але малюк, про якого я написала, виріс, пішов воювати, та загинув за свою нову Батьківщину, за Україну.Хлопчик, який народився в Сухумі, а став дорослим в Києві, виріс мужнім і хоробрим.Я не можу його підвести. Я спробую пережити і зиму 2022 / 2023 рр., залишаючись в Україні.А потім напишу сценарій цікавого фільму про війну(закреслено) про море.