Приклад Гераскевича це насправді про те, щоб бути людяним. Коли ти людяний, ти не можеш закривати очі на вбивства, на геноцид, на терор. Це про емпатію. І саме тому я зневажаю тих співгромадян, котрі вважають, що можна просто примиритися із вбивцями мого народу. В них нема людяності. Немає емпатії. Їм байдужі всі ці смерті. Їх не турбують поховані під завалами житлових будинків люди, що не дочекалися допомоги у Маріуполі. Їм байдуже на закатованих у Ізюмі. Вони можуть дозволити собі закрити очі на розстріли у Бучі. Їх не хвилюють 9 вбитих дітей на дитиайданчику у Кривому Розі. Це десь між психопатією, яка включає відсутність емпатії, та очевидною тупістю. І саме тому я надзвичайно високо ціную тих українців, які просто лишаються людьми. Яким болить. Яким не байдуже. Які не йдуть на компроміси зі злом, навіть якщо це вартує здобутків чи карʼєри. Вони — Люди. Людяність незручна. Людяність зобовʼязує діяти та кричати. Набагато комфортніше бути безпринципною істотою. І саме тому Гераскевич такий незручний для МОК. І саме тому він такий цінний для нас. Бо він — Людина.