Сьогодні такий собі день Шредінгера: ніби є, ніби нема. Купа думок, мало конструктивних. Наміри програють ліні і виправдовуються попередніми успішно закритими дедлайнами. Одна суцільна залипʼятниця. Якби у цього дня був гімн, він би називався «Боже, бережи #ДавайВжеПісляСвят» Легке відчуття провини не дає сповна насолодитися байдикуванням, як нерозношені туфлі нареченому власним весіллям. І, звісно, куди ж без фантастичних планів, які формуються в голові, як кредит за плювання в стелю прямо зараз.Я ненавиджу такі дні. Вони деморалізують більше, ніж болгарські випади. Проте, як і болгарські випади та Танос, такі дні невідворотні. Вони, як болото - чимдуж ти чиниш опір, тим сильніше тебе засмоктує це нудке варення прокрастинації. Якщо ви переживали такі дні - не переживайте (пам-пам)! З вами все ок. Принаймні, я так щиро вважаю. Бо якщо б я так не вважав, то вже давно зʼїв себе зсередини за таке нахабство філігранного ледарювання.Але навіть в такі дні можна спробувати зробити щось корисне. Наприклад, викласти цей потік думок в інтернет. Зібрати лайків. Та отримати офіційне схвалення своєї залипʼятниці. Що я й роблю. Дякую ❤️