Ось і закінчився ще один семестр групової психотерапії, який ми, психологи, називаємо «групою власного досвіду».

Нарешті цього разу ми не піднімали мовного питання, яке мене вже задовбало, а говорили про себе. Особисто я був вражений, коли усвідомив, що психологія для мене є не тільки професією, а...непомітно стала певною сектою.

Пам'ятаю, як одна клієнтка запитала мене: «А ви точно не сектант якийсь там?» Я тоді щиро посміхнувся і покачав головою. А зара думаю: «А чи не збрехав я?» Адже секта у широкому розумінні – це щось, що повністю замінює собою життя поза нею і обіцяє золоті гори.

Якщо чесно, я такий сектант, який ще й отримував задоволення від цієї залежності.
Звісно, клієнтам я ніяких гір не обіцяю, але щось дійсно я надмірно почав жити психологією.

Знаєте, чим глибше я вивчаю психологію, і чим більше
маю клієнтів, тим гостріше відчуваю, що психологія і клієнт відносяться один до одного так само, як карта відноситься до території. Психологія – це завжди схема, і скільки її не вивчай, реальна територія потребує нової схеми. Кожного разу і на кожному сеансі.

Відомий жарт про те, що вчені нарешті зрозуміли, чого хоче жінка, але вона вже передумала – перестає бути жартом для мене. Та й зрештою, мова тут не тільки про прекрасних жінок, яких я люблю 😁

До речі, тепер я більше розумію, у чому полягає принцип сектанства – пояснити собі людську поведінку, не бачачи за цим реальної людини.