ПАСТКА НОРМАЛЬНОСТІ Тема народилася у мене в якості продовження лекції, яку я випустив нещодавно. Цим же дописом я цю тему трошки розширю і закрию.Перш за все хочу відмітити цікавий парадокс: людина як член соціальної групи майже ніколи не могла вижити за її межами. У процесі еволюції вона повинна була завжди звірятися з групою в тому, чи нормальна вона, чи не загрожує собі та оточенню (поселення тоді були меншими, стіни – не такими надійними, а значить питання виживання були гострішими).Водночас, люди ж і створювали соціальні групи та певні правила нормальності. Для того, щоб усе це створити, потрібно бути лідером, відчувати окремість, мислити якось по-іншому. Виходить, що більшість «нормальних» людей є комформними, щоб не втратити можливість для виживання і розмноження, але є певна меншість, яка тягне за собою усіх інших.Звідки бралися лідери? Я думаю, що вони народжувалися в ситуаціях, коли відчували, що відрізняються від інших і не можуть жити за усталеними правилами. Через це їх просто виганяли. Тоді виникає перше питання: «Якщо я не вписуюсь у соціум, чи означає це, що я ненормальний?» Тепер повернімося до наших баранів. Деякі з моїх читачів знають, що в МКХ-10 існували окремі типи розладів: шизоїдний, нарцистичний, ананкастний, гістріонний тощо. Розробники робили ставку на те, що існують чисті типи особистості. Наприклад, якщо пацієнт відповідає критеріям певного типу і якщо прояви цього типу виходять за межі норми, значить у людини розлад, тобто вона – ненормальна, тепер їй можна встановити офіційний діагноз і заклеймити психом.Зараз від цього відходять. Замість типологічної моделі в МКХ-11 застосовують дименсіональну (dimension – багатовекторність). Тепер розглядають порушення не в рамках окремого типу, а як ступінь прояву певних рис, які під тиском життя стали занадто яскравими. Просто уявіть собі еквалайзер, де є багато «рис характеру», кожна з яких тонко налаштовується. Так ось, у людини з психічним розладом ці риси стали не просто дуже загостреними, а ще й почали суттєво ускладнювати її життя (при розладах особистості – ще й життя оточуючих).Крім того, чистих типів не існує, адже у людини з шизоїдним, параноїдним чи нарцистичним розладом є багато схожих рис. Тому що сама психіка є дименсіональною – в ній дуже багато векторів розвитку і взаємовпливів, тому жорстко відносити унікальну психіку до певного типу – недоцільно.У будь-якого з нас є тривога, сум, прагнення до порядку, обережність і самоповага. Але далеко не у кожного з нас розвинеться панічний розлад, депресія, ОКР, параноїдність чи нарцистичний розлад. Все залежить від того, де у людини найбільш тонко. А там, де тонко, там і рветься. Водночас, «більш тонко» також не є типологічною характеристикою. Вона, ця типологічність, визначається багатьма векторами: біологічним, психологічним і соціальним – унікальною для кожної людини сумішшю векторів.Людина, яку признали ненормальною і вигнали з групи, могла відчувати, що оточення систематично напружувало її здатність витримувати покорність. Але ж це не завжди означає, що нездатність витримувати подібне є патологічним процесом, чи не так? В рамках тоталітарної чи автократичної ідеологій – так, означає (звідси дисидентство і політичні ув'язнення). Але загалом, нездатність щось витримати ще не означає патологію. Адже так можна називати людину, яка не витримує знущання у сім'ї – слабачкою, а молоду дівчину, яка має наглість ходити у короткій спідниці – жорстокою провокаторкою і винуватицею у сексуальних злочинах чоловіків.На мій погляд, пастка нормальності полягає у тому, що сама норма існує лише у бульбашці того чи іншого масштабу і сприймати її як незмінний абсолют, як істину – є помилкою. Дякую за увагу!