не знаю, з чого почати взагалі насправді. пишу і стираю вже кілька разів.

хочеться сісти і заплакати. книжки, які дуже подобаються, hits different, про них важко писати і вдячність, яку відчуваєш, коли знаходиш таку історію, просто якась безмежна.

🌳 «похований велетень», Кадзуо Ішіґуро
🤩 вид-во: ВСЛ

🏰 Аксель і Беатрис знають одне одного давно і їхнє подружнє життя в давньому поселенні бритів розмірене та спокійне.
король Артур помер, тільки ветхий вже лицар Ґавейн ще бродить землями зі своїм вірним конем Горацієм і вічною місією вбити хитру драконку,
брити і сакси якось вживаються на одних землях, огри іноді викрадають дітей, а малі ельфи капостять і насилають свої чари на людей, котрі мали необережність зіткнутись із ними на тягучих болотах…

🕯 але чогось бракує.
Аксель не може згадати, чому священник поселення велів назавжди позбавити вечірньої свічки саме їхнє подружжя.
не пам’ятає, як виглядав їхній з Беатрис син і чому зараз він не з ними,
не знає, як вони з дружиною познайомились і звідки в нього, звичайного робітника, такі безпомильні здібності аналізувати стратегію бою…
добра, лагідна Беатрис мало що пригадує теж.
тож літнє подружжя вирушає у виснажливу подорож — на пошуки сина і власного минулого.

😉 ця повільна, магічна історія з майже біблійними діалогами сповнена любові і смутку, легенд, помсти і болю, який сочиться із щойно повернених спогадів.
міфічні істоти та браві лицарі тут слугують не для екшену чи пригод, а для обрамлення делікатних запитань, на які Кадзуо Ішіґуро не дасть нам відповідей.
кожен крок Акселя та Беатрис, породжений з допитливості і певності, що їхні стосунки витримають правду, якою б вона не була, наближає панічний страх: а що як впоратись з цією правдою не вийде?..
«пам’ять - це дар і прокляття водночас. іноді забуття єдина річ, що тримає людей поруч».

🦋 забуття липке і підступне, як мереживо павутинки.
легко й безпечно здатися на його милість,
але чи має істинний сенс та цінність мирне життя, якщо воно позбавлене пам’яті?
як можна прийняти і пробачити те, про що не знаєш?
чим вимірюється цінність стосунків: стабільною ідилією чи буттям поруч із попри всі болі, завдані одне одному?..

#прочитала і не хочу, щоб мене відпускала ця книжка.
однозначно відчувається як одне із найкращого за рік.
абсолютно оригінальний роман, туманна казка, середньовічна притча;
багато хто жалівся, що йому було нудно, я ж після класики дуже швидко втягнулась у меланхолійний стиль і неймовірно насолодилась цим текстом — однаково як і формою, так і його змістом.