18 січня 1942 року з Харкова до Кельна вирушив перший ешелон з українськими робітниками, яких нацистська адміністрація називала «остарбайтерами». На початковому етапі виїзд був добровільним: через оголошення, плакати, пресу та агітаційні мітинги обіцяли високу оплату, гарні умови праці, житло і можливість допомагати родинам. Але уже впродовж 1942 року система набору швидко набула примусового характеру. Загалом з окупованої території України до Німеччини було вивезено близько 2,2–2,4 мільйона людей, що становило найбільшу частку серед усіх остарбайтерів з окупованих східних територій.У Німеччині українців використовували на промислових підприємствах, у сільському господарстві, на будівництві, у комунальному господарстві та як домашню прислугу. Вони жили в таборах або бараках, мали жорсткий режим, обмежене пересування. Після війни значну частину остарбайтерів було примусово репатрійовано до СРСР. Декого відправили вже до радянських таборів. Частині колишніх остарбайтерів вдалося залишилася на Заході.