Придніпровський осінній степ, дощове надвечір'я.
Дощенту розбите село - єдина вціліла хата.
На веранді без шибок пахне димом, землею та пір'ям,
А за столом - п'є чорну каву богиня Геката.

Кава гаряча - Геката сьорбає обережно,
Обхопивши глиняну чашку обома долонями...
За відсутнім вікном - стара, наче світ, черешня
Покрученими гілками піднімає у небо повню.

Геката маленька, красива та чорноволоса -
"Піксель", "льови-зефірки", в татуюваннях руки.
Поруч із нею - спирається на розбитий відкос
Її вірний "місячний серп" виробництва компанії "Рюгер".

Дивишся на неї і мимоволі думаєш: "Тобі - ну куди ж -
Оце чорне чудовисько зі стволом у двадцять шість дюймів?"
І хочеться взяти її на ручки і негайно відвезти в Париж,
Чи краще кудись - де море й піщані дюни...

До ніг її - тиснеться кіт на ім'я Кардан -
В'ється чорною коброю, голосно просить смаколика.
На щоці Гекати - білий тоненький шрам,
У очах Гекати - пітьма і сталеві голки.

Вона посміхається і жує шоколад з горіхами,
Жартує, показує нагородний дев'ятнадцятий "Глок",
Дзвінко сміється... Та тільки від цього сміху
Хочеться іноді заховатися - наче тут тебе й не було.

Каже: "Слухай, а є "Старлінк"? Дай пароль, чи як...
Напишу своїм - скажу, що жива-здорова..."
У цієї маленької вбивці, виявляється, є сім'я -
Її теж хтось чекає - під Олімпом чи за видноколом...

Геката ставить чашку на стіл. Кіт Кардан нявчить розчаровано.
"Смачна у вас кава, хлопці, - та буду їхати, певно..."
Геката звично бере свій "Рюгер" - великий, чорний -
І виходить надвір - у срібно-місячну темряву...

Геката сідає в стареньку "ельку" і їде геть -
І молиться хижа повня своїй жорстокій цариці...
Хтонічна богиня місяця, що визначає час смерті -
Невідворотне нічне жахіття, калібр "три-три-вісім".

Василь Мулік