"Війна насправді нікого не змінює. Вона не породжує героїв, зрадників, сміливців та боягузів.Вона лише ніби талановитий скульптор відсікає непотрібні частини, шар за шаром зрізає з тебе усе зайве, щоб врешті решт продемонструвати перед усім саме тобі хто ти такий і чого вартий."Василь Мулік - записки з книги "Congo - Донбас"Це дуже влучне твердження. Якось вже про це писав але зафіксую цю думку ще раз. З початком повномасштабної війни Росії проти України для мене болючим було коли люди хитаються на гойдалці емоцій, одних називаючи героями і не помічаючи решту людей які проявили геройства але не так публічно чи не в той спосіб який всі б оцінили, а інших людей клеймили ждунами які сидять і чекають росію, виїхали за кордон і повчають як треба здатись Росії і розмовляє російською в Україні, але не розуміють що ждуни є посеред кожного із нас і корінь цього це пристосуванський спосіб життя, де вигідніше/зручніше/простіше на ту сторону і переходжу/підтримую. Люди не міняються під час війни, вони нарешті позбавляються масок, вони звільняються для того щоб бути тим ким є. Ти турбувався за інших, війна дала шанс появити свою турботу ще більше, ти трусився лише за своє і для себе, війна змусила тебе подумати ще більше про свою безпеку і забити на інших бо своє важливіше. Люди є тим ким є, а тиск зовнішніх обставин проявляє просто їх справжню натуру.Люди не міняються, сказав би я якщо не знав що Христос змінює, але ці зміни не породжує війна чи трагедії життя, ці зміни породжує свідомий вибір в сторону добра, а процес змін триває все життя…