З середини січня і по сей день я читаю квірчики. Почав звісно з легкого, навіть з гумором...але потім зі мною сталася Світельська зі своєю провиною, а тепер Пісня вовка. Не робіть так як я. Вже тиждень маю опухшу від сліз фізіаномію, бо читання видається скляним. Я немов огидна ненажерлива миша, яка давиться, але все одно хрумтить... Якщо чесно, я не можу знайти слів для відгуку. Книга мені сподобалася, не зважаючи на емоції які вона викликає в мене. До речі, торіе мені в клубі Авеін нарешті пояснили прикол що до хоахоа, я навіть переглянув вибірково першу частину цього хоа. Так от: Пісня вовка мені здається квірним варіком, а ще мені подобається шо тут немає слабких принцес і принців.

🔹

Бо я не віддав би свого вовка абикому.

🔹

Альфа настільки сильний, наскільки сильна його зграя.

🔹

Краще б я цього не чув від Картера. Мені потрібно вилити відбілювач на свій мозок. Кілька днів.

🔹

Я ніколи до цього не звикну, — пробурмотів Ріко. — Привіт, місіс Беннетт. Як приємно вас бачити. Ви гола. Знову.

🔹

Альфа не може вести за собою зграю, якщо у нього немає зграї, яка піде за ним.▫️

Біла лишва на вікнах▫️ надимала бульки🔻 за що я затинався — посмішка, яка усмішка на початку здебільшого. Ще кілометри шкіри (с.489) і милі голої шкіри (с.543)#відгук #клюн #піснявовка