Це боляче, тема завжди актуальна💔

Нещодавно хлопець забив свою дівчину до смерті. До смерті. А до цього — бив. Обличчя в синцях, тіло в слідах від рук. І вона терпіла. Можливо, думала, що це минеться. Що він зміниться. Що любить… Але домашнє насильство не починається з удару кулаком. Воно починається зі слів: “ти нікому не потрібна”, “ти сама винна”, “мовчи, я вирішую”, — і з першого разу, коли дозволяють собі підняти руку, а ти прощаєш. Дівчата, не терпіть. Ти можеш любити його. Але якщо він б’є — це не про любов. Там більше немає місця ні тобі, ні ніжності, ні довірі. Можна сказати: “Я тебе кохаю, але зі мною так не можна.”І піти. Просто піти. І не обертатися. Я майже впевнена, що більшість із нас стикалась з формами насильства, коли тебе не чують, не поважають твого “ні”, коли порушують твої межі, коли змушують мовчати. Це теж насильство. І про нього треба говорити. Говорити з доньками. Говорити з синами. Говорити з собою. Любов не б’є. Хто любить — не принижує. Хто поважає — чує. Нехай кожна дівчина знає, що вона варта кращого. І що вона не одна. Автор: • в і д ч у в а й •