Мої найскладніші вибори у житті потребували двох складових, які називаються розумно «позитивна та негативна свобода». Перша — негативна. «Свобода від», коли я визнавала, що я «всьо», тема, місто, люди більше не про мене. Коли «лошадь сдохла, слезь». Я памʼятаю, як у 2010-х пушили тему «казати так можливостям», але покоління, яке всьому говорить «так» (міленіали), не навчилися відмовлятися. І страх втрати можливостей навіть став синдромом ФОМО. Відмова стала чимось не престижним, а тепер тим, чому ми вчимося. Мої відмови збоку виглядали завжди дивно для оточення. У роботі я завершувала свої напрямки, коли вони були успішні, дуже грошові і користувалися запитами. Знаєте чому? Бо мені важливо як мені у цьому всьому, а не які метрики успіху є. Бо 10к доларів в місяць з тим, що тобі не цікаво вже робити = витрачені 10к доларів на те, аби виправдати собі всередині, що «це того вартує». Але це не так. Для людей збоку метрики руху = метрики зовнішні. У кожного свої. Але ваш стан — єдина реальна метрика. Тисяча відео у інсті психологів, коучів будуть говорити «10 причин його кинути», і ви можете повірити, і кинути, але якщо ваш стан говорить «лишитися і бути» — метрики з відосів стають сміттям. Як і навпаки, не переконаєш любити там, де всі «грін флеги» на місці. Свобода від — це був важливий мій урок, який відкрив наступний шлях. Свобода до — позитивна свобода. От це як на мене це біль сучасного суспільства. Бо всі «проти чогось», але ніфіга самі створити як вектор не можуть. Якщо глобально, то проблема в освіті, якщо персонально, то проблема велика і про чуття себе перш за все. На моїй нинішній свідомій кризі це працює так: я відмовилась від свого успішного, класного шляху у розвитку професійному, дала собі час на нічого, аби пізнавати свою «свободу до», і останні місяці тестувала гіпотези, зараз маю вже чіткіші вектори. ЖОДНА початкова теорія про майбутні шляхи мої не виправдала себе, це були ілюзії. Все що я знаю про себе зараз для майбутнього — тільки шлях помилок і тестувань. Я ще на шляху, бо він вічний, але бути в ньому не потребує бути в вічному аналізі і відльоті, а навпаки більше жити і діяти і тому кайфу більше. Ділюся з вами питаннями з нашого комʼюніті, де ми будемо розбирати відповіді. А ви можете з собою теж порефлексувати: Завдання 1:Від чого хочете зараз бути вільними?Що викликає відчуття «від***ться від мене». Де відчуваєте полегшення, коли відміняється зобовʼязання? Завдання 2:Якби обмежень не існувало ВЗАГАЛІ, то що б я робила? Де я відчуваю не протест, а тяжіння? Що я хочу побудувати, а не уникнути? Так ви побачите де більше фокусу треба.
Ми витримали тиждень у школі до першої температури 🏆 і ось наші 38,5✨ Памʼятаю як була ще малою, слухала по тв доктора Комаровського, який тоді сказав «діти хворіють часто, бо в них ще не сформований імунітет, всі ці болячки – імунна відповідь, дайте дитині це пройти». Минуло дофіга років, купу інформації було за цей час, а ті слова досі памʼятаю)Даю імунітету робити свою справу, давати багато води малому, відпочивати і бігаю на кожне його «хочу». Може це і не правильно, але мені важливо, щоб він відчував від мене енергію і любов у кожному русі зараз, коли він вразливий. Я колись писала, що я вірю у теорію, що діти починають болячкатися, коли мами не вистачає, бо діти беруть енергію від неї. Коли мало контакту, то вони слабшають. За перший шкільний тиждень + мої періодично дні низької енергії серед вагітність = малий почав менше мати від мене енергії. І я визнаю, що багато вже і не можу давати як він звик, бо третій триместр безжальний до кількості сил на день і їх передбачуваності. Вивчаю цю всю нову систему, балансую, думаю як це менеджерити далі))
В США тут днями перевернули всю «здорову піраміду» харчування. Хотіла з вами обговорити декілька поінтів:1. Цукор з 10 років (доданий). Було до 2 заборона тотальна, зараз до 10. Поінт класний, я б навіть спробувала з малечею дотягти десь до 3-4, але 10 не уявляю)) Бо цукор це не просто «цукор», це 100+ різних різновидів, які хер виловиш з харчування. 2. Продукти для мікробіому підняли в важливі! Кайфи, хто памʼятає мої лекції про мікробіом, кишківник і мозок? Пригадуйте)) Я ж казала!!3. Менше вуглеводів (пристойно так, з 25% десь до 15). 4. Більше білку вдвічі. Я поки в шоках. Знаю що цей пункт викликає суперечки, я поки не розумію як ми всі, хто і так той білок не добирав мають його подвоїти. 5. Цільне жирне молоко в фаворі, теж хз, молочка така не однозначна фігура, що я не можу сказати що тут думаю. 6. Червоне мʼясо тепер головне. Теж цікавий поворот) 7. Ну і цільна їжа головна. Ніякої ультрапереробленої, напівфабрикатів, тут я дуже згодна. Я люблю їжу, де чітко видно що це))) Сайт от красивий видали https://realfood.gov/ Що ви думаєте? Будете змінювати свої тарілки?
Сьогодні малий пішов в школу і дістав у мені купу неочікуваних страхів. Я бачила завжди, що він дуже розумний, фантастично розумний і це мене лякало, бо це великий виклик для нього і для сімʼї. Допомогти, але не перетиснути. Давати місце зростанню, але не створювати над очікувань. Дати потрібне, але не дати замало у страху виростити «занадто розумного хлопчика».За «іншомислення» мене в першій школі не хвалили. А принижували. Багато в мені зламали саме у шкільний період. Тому школа для мене була чимось потенційно небезпечним. Я розуміла, що або обирати щось дійсно особливе, або не обирати школу взагалі. Бо вивіска «приватна школа» і ті самі процеси як в державній це не те. Піднялися мої страхи про булінг, якого я набачилася в житті. Як йому буде, як до нього будуть ставитися, чи будуть у нього друзі. Я ридала сьогодні від того обʼєму страхів, який намагалася втримати на собі, не передаючи йому. Бо це не його проблеми, а мої з головою. Поки він щасливо біг у клас, я плакала, бо проживала у собі те, що раз за разом накривало мене. Сьогодні я відчула, що зробила крок у свою нову довіру. До сина. Довіряти не своїм страхам, а сину важко, бо йому 5 років. А страхам десятки. Але це єдина вірна стратегія. Так почалася наша сепарація і його самостійність. І моя нова довіра. І спокій з нею, якийсь особливий.
Діти, які закінчували музикальну школу чи художню школу схожі між собою тим, що після 10 років і тисяч годин навчання більшість кидали свої скрипки і піаніно, фарби і клячки у найбільш віддалений куток життя. Я одна з таких дітей. Останні два роки художники були для мене дуже важкими, навантаження школи + занять там було нереально складним, бо художка була 4 рази на тиждень по 4 приблизно години. Навіть влітку ми або займалися, або малювали, аби здавати роботи пізніше. Колись я мріяла стати архітектором-дизайнером. Але коли чогось стає забагато, то іноді ти витримуєш тиск і йдеш далі, іноді тебе ламає і рух обираєш кардинально інший. У кризі, яку я відчуваю зараз «хто я?», тема творчості буквально взяла мене за горло і не відпускає, поки я сама собі це не вимовлю. Досвід стоїть поруч і каже, що він теж хоче бути присутнім і інтегрованим далі. Ніякого радикалізму, жодних різких рухів, все у мені стало вимагати цілісності, послідовності і уважності до всіх учасників минулого, теперішнього і майбутнього. Такого холодного у спокої і теплого у настрої діалогу всередині я ще не мала. Я трошки навіть у шоці. Пізнаю далі, ділитимуся з вами.
Привіт, дівчата ❤️За тиждень новий рік, я не знаю як ви, а я в афіге) Цей рік я починала як амбітна гьорл з купою ідей, почала YouTube, була в стані створювати більше і більше. За цей рік я видала так багато проектів, матеріалів, текстів, відео, лекцій, консультацій, що вистачило б на декілька років спокійного ритму. Але мої стосунки з часом ще нестабільні, тому я пришвидшую його де треба і не треба. Врешті, відчуття «я висказалася» прийшло під кінець року і вклало мене на лопатки. У цій порожнечі і тиші, яку я прийняла, я повернулася до творчості, ліпки, малювання, стала знову багато гуляти і проводити час з сімʼєю. Потроху описуючи нові і нові ідеї для творчого життя далі. Я усвідомила, що не прожите усвідомлене материнство з малим зараз прийшло з новою силою і бажанням побути у ньому. Іноді до сліз цінно зараз проживати все.Чи втомлює це? Так! Іноді я не розраховую енергію, яку потребує син, яку маю я і починаю псіхучнічать від оверлоаду тактильності чи питань. Іноді забуваю, що час з собою наодинці критичний, а не за бажанням. Відсутність поки режиму, бо поки ми не переїхали повноцінно – дає свою напругу, часом сильну, бо я людина стабільності. Але все це – життя. Цей рік. Якому я вдячна, бо справдилося те, що я загадувала минулого нового року. І до нового року я хочу зробити 5 подарунків комусь з вас! Я пропоную вам поділитися своїми історіями змін, які ви проживали зі мною, з моїми відео, лекціями, текстами чи консультаціями в сторі, а я оберу 5 дівчат і подарую їм на вибір доступ безлімітний до боту навчання + трьох інших (жіночий цикл, стрес менеджмент та відпочинок) або до всіх відео з лекцій чотирьох курсів. Мені це буде цінно прочитати, як рефлексія збоку, а комусь з вас буде приємний подаруночок 🩷Оберу 29 числа у понеділок ✨*ps/ 5 подаруночків полетіли
Що я тут подумала. От мови — це соціальний інструмент, без соціуму і простору використанні вам нахер не треба вчити нові мови. І мозок їх саботує. Я тут подумала, а соцмережі ж теж соціальний інструмент. Це мова символів між людьми, якщо ми не знаємо нафіга воно нам, ми не зможемо там рости і послідовно діяти. От зараз я дуже боюся рости, бо багато разів обпеклася на хейті, а зараз вагітна і страшно отримати звідти стрес, який процесити буде моє тіло з малечею. При цьому хочеться мати прикольне комʼюніті. І от думаю, я не виросту, поки не зрозумію навіщо, а це я зрозумію тільки коли краще зрозумію себе в життєвому етапі. З того що я знаю точно, те що мої люди — живі, рефлексуючі, допитливі, щирі і веселі. А це діаманти))) Інстаграм у мене стабільно падає)) Скоро буде мінус тисяча за декілька місяців. Для мене загадка це все. Найпопулярніший час був «страждаючий». Трошки сумно від того. Є ідеї чому так? Я така не цікава всім стала?))ps: у темі жіночого планування, рутини я зробила стоп саме через кількість негативу, яка наростала. Я бачила, що або я йду в прийняття всіх цих ударів, хейту, образ, знецінення, або я обираю себе, свій стан і свою сімʼю. Бо вони перші мали переживати зі мною мій біль від цих атак. Я обрала себе і рідних. Хоч мене воно дуже все запалювало як тема.
Погляд на минулі дні Останні дні були дуже сумбурними і сімейними. Малеча захворіла, а я максимально обходжу всі типові лікування і пічкання дитини всім на світі, тому фокус був на тотальній присутності з ним, вдень і вночі, збивання температури теж природно, хоч все таки зірвалась трохи на ібупрофен (що це дуже ок для дитячого організму). Врешті ми у точці без температури, вже бадьорий і ми обговорювали по дорозі на сніданок чому після хвороби падає настрій і як це повʼязано з нейромедіаторами та гормонами, що це про втому тіла, а не те, що в житті щось не так. І я задумалася, якими б виростали люди, якби з дитинства знали, що твоє щастя — це про стан тіла на 80+ відсотків, а не про те, чого ти досягаєш чи яке у тебе життя. Це б економило десятки років на пошуки щастя у неіснуючих речах. Повертаючись до звичного життя (наскільки це можливо в умовах переїздів між Airbnb, купою роздумів про те, яке житло ми хочемо і де саме, місто і центр, чи океан і за містом), я зробила розсилку про бот для учасників боту, про нашу зустріч живу про навчання, навчальні цілі, як їх обирати і як ними рухатися, така собі інструкція до боту + живі розбори. Думала ще зробити для вейтліста можливість долучитися і послухати, але поки не певна. Так що потроху вмикаюся у буденність. А коли накриває сум від кількості невідомих у житті складових, то згадую, що це пригода, за яку я дуже вдячна і далі буде час на спокій, а зараз треба насолоджуватися цим хаосом, про який зазвичай сумують у тиші))
TGLIST.COM.UA
