54 колег з екстреної медичної допомоги забрала ця клята війна. Світлих, гуманних, рішучих людей — професіоналів своєї справи. Вони не обирали героїзм, а просто працювали. Приймали виклик і мчали туди, де біль, кров, хаос, паніка. В містах і селах, під звуками повітряної тривоги, під бомбами і шахедами, в окупації, у військових шпиталях і на полі бою. Вони були тими, хто бачив найгірше, але прагнув дати найцінніше — шанс на життя. Їхня самовідданість була не показною, а тихою, щоденною. У кожному русі, у словах підтримки, у кожному врятованому серцебитті. Ми пам'ятаємо обличчя наших колег і друзів, їхній сміх у короткі хвилини відпочинку, їхню зосередженість під час роботи. І сьогодні, у День пам’яті загиблих медичних працівників, завмираємо на знак вдячності і пошани. У наших думках не лише скорбота від втрати. Але й світло, яке кожен залишив по собі, — світло вчинків та справжнього служіння. Медики екстреної допомоги працювали самовіданно, а ми маємо самовіддано їх пам’ятати. #ПамятаємоСамовіддано