Йому 56. Колись крутив кермо — роками. Потім перейшов у зварювальники. А з початком повномасштабної — знову техніка, але вже військова. «Урали», «КамАЗи», «Крази», «Урагани» — усе це його робота. Плюс ремонти, плюс захист від дронів. Каже просто: роботи вистачає.До військкомату пішов одразу. Згодом туди прийшов і син. Служили разом у 27-й артбригаді, потім розійшлися по різних підрозділах. Батько говорить про це коротко: головне, що роблять одну справу.Про бої — без зайвих деталей. Згадує лише те, що не забудеш: як касетні снаряди проходять поруч, як усе вирішують кілька метрів.У підрозділі людей поменшало, але ті, хто лишилися, тримаються разом. Каже, без цього ніяк.А ще він малює.Прапори, які залишаються в бліндажах. Годинники для зборів на ЗСУ. Пейзажі, портрети. Почалося це між виїздами, якось саме собою. Тепер це частина його життя.Зараз у відпустці. Лікує спину, але вдома довго не сидить — якщо треба, бере інструмент і допомагає. Звичка працювати нікуди не ділася.Каже, хоче одного — щоб закінчилася війна і люди повернулися додому.Черговий матеріал воїна-журналіста Олександра Моцного про воїнів з Сумщини читайте на сайті медіа "Ворскла" за посиланням https://vorskla1930.com.ua/%d0%b1%d0%b5%d0%b7-%d0%ba%d0%b0%d1%82%d0%b5%d0%b3%d0%be%d1%80%d1%96%d1%97/kermo-metal-ta-penzel-voyina-anatoliya-golovka/