vladfisun.com

На початку було слово. Диск-жокей починався з нього. Він ставив платівки в ефір радіостанцій, які не могли дозволити собі оркестр, і прикидався музикантами на різні голоси. То були часи язичників.Багато у тебе предтеч і месій, але істинно свята земля діджейська — теплий острів із добрими й бідними. Бо на Ямайці зародився даб, непорочно зачатий Рудді Редфордом, який поставив записану без вокалу версію хіта «On The Beach» від Paragons, помилково віддруковану на ацетаті.Стіна плачу твоя — 5Pointz у Квінсі, Назарет — у Бронксі, де доживає свій вік поколотий креком пророк Kool Herc. А апостоли його, Afrika Bambaata та GM Flash, їздять світом, потішаючи майданними проповідями свою заблудлу паству.Триєдність твоя — у платівці, саундсистемі та праведниках, бо презирства гідні ті, хто обертає танцпол на трапезу, перелюб та бенкет.Хіп-хоп — це християнство твоє, що вийшло з проклятих нір у вищий світ, підім’яло під себе все, проповідуючи від вуличної черні до білих шат, і б’ючись до крові між конфесіями в батлах.Хаус — католицизм твій, бо почався він у церкві для принижених і ображених, але пізнав жар золота і горить у ньому донині, осліплий від власного ж сяйва.Іслам твій — техно, і його чорносаванний джихад чотирма чвертями безжально рубає все інше, бо немає пророка, крім Рікардо.Є й інші вірування, та історії їхні, і я віддано кладу ці фоліанти до своєї переметної торби і кочу від кірхи до кірхи, бо в цьому знайшов покликання своє.Теософ я, тому ставлю і вірую, у що хочу.

В нас з Альбертом Цукренко виключно джентельменські відносини – Добрий день-Добрий день. Я вважаю його сталим профі в медіа, і він разом з колегою зробили в ХЗВ діюче фрік-шоу, але я мабуть щось більше до Клауса Номі музично. Інтервʼю свідчить саме про те, що мені імпонує – юмор, мудрість, та інтелігентність і поважне ставлення до навколишнього середовища. Коли стало зрозуміло, що музика — не просто фон, а щось велике, виняткове, спосіб мислити, бачити?Мені було десять-дванадцять років, коли в моєї старшої сестри був якийсь хлопець. Рома. Він був мажорчиком — прикольно вдягався, а головне — в нього був касетний плеєр. І коли він приходив і йому хотілося усамітнитися з моєю сестрою, він мені давав слухати той плеєр, щоб я не заважав. І я, коли вперше почув музику в навушниках, як ніби у своїй голові, був дуже вражений. Просто сидів і чекав, коли він знову прийде, щоби ще раз послухати.Головне, що тебе в якийсь момент просто захоплює звучання — мелодія, поєднання звуків. Після того я став цікавитися музикою. Можливо, в мене все це було й раніше, просто неусвідомлено — а тут клікнуло.https://theukrainians.org/albert-tsukrenko/

"Не можна ображатися" – подумки казав я собі, та Дмитру Куровському, фронтмену проєкту-примари, що 35 років вигадує власне мистецтво, експериментує, робить перформанси, які потім до програм включають світові артфоруми. "Не можна. Бо люди мого віку мабуть тепер слухають політичних блогерів, а малюкі – клікбейт."Ми написали в усі більш-меньш пристойні медіа, з пропозицією поговорити з проєктом, що на весь світ робить українську культуру передовою. Avant garde буквально. Більшість листів відправляв Дмитро, я давав ємейли-телеграми. Накйраще – коли ігнорили, бо отримати від медіа зі словом "неформат" щось про неформат, тому писати про вас нема кому – це якийсь галюциноген. "Культура важлива" – танцюють з тезами через одного, а насправді звісно, зараз важливо – ми всі знаємо що. Те що культурні інституції теж виснажені, як і люди – погоджуюсь. Тому – можна. Дмитро надав все невидане за минулий рік. Зміксувати це – воно якось майже само вийшло, бо це і експеріментал, і дуже іронічно. Пульсує. Затягує. Мікс це лише додаток до інтервʼю. "Dmytro Kurovskyi takes us through 35 years of Foa Hoka, one of the most innovative and exuberant bands in Ukraine."Дмитро Куровський дав його Жанмарко дель Ре. Людині, яка знається на українській сучасній музиці краще, поки виходить, що самі собі не дуже цікаві. Посилання даю в коментар. ТРЕКЛІСТ1.⁠ ⁠Історія стає багатшою 2. Білі гуси, чорні кози 3. Руїни древніх міст 4. Pythagorean jokes 5. Happy to be in your pride 6. Зорі нового світу 7. Utopian Fairytale 8. Химера 9. До смішного чарівно 10. Важлива зачіпка 11. Психологічні висновки 12. Завзяття 13. Відданістьhttps://soundcloud.com/vladfisun/foahoka_unreleased2025Mastered by @macwise

Декілька десятків постів про ювілей Firestarter, про імпакт, про рейв-прорив,про те, як Кейт Флінт придбав светр дорогою на зйомки кліпу в Кемдені за п’ять фунтів, а кліп у закинутому тунелі коштував (лише) 15 тисяч,змушують мене згадати, де ж я його вперше почув і де ж його диджеїв. 30 років тому. Вересень, 1996 рік. Маленький бар «Ніагара» в Будинку культури Будівельників у Харкові, Четверги, коли нам дозволяли ставити музику, яка нам подобалася. До того влітку я купив піратську рейв-касету, ставив на якихось виїздах в лісиде був Prodigy – Firestarter (Edit). На той час мені більш подобався альбом Music for the Jilted Generation – через дистопію, якусь загнану депресію, буквально постіндустріальний вудуїзм і брейки. Але вже трішки переслухав, тож без ентузіазму – Колеги по бару не розуміли, що я ставив цю дичину, бо їх більше приваблював хаус зі збірок Haus Mark лейблу ZYX — витончений і гладкий.Firestarter ламав сет, його було незрозуміло з чим поєднувати, але він і гіпнотизував, люди шаленілиі руйнував — бо незрозуміло було, що далі робити. Тож десь на четвертий раз його використання я вирішив, що це все ж таки занадто негативна енергія.І, здається, відтоді з осені 1996 року я більше не ставив цей трек у сетах, не мав його на платівці і навіть тікав з концертів Prodigy — бо ламати ноги в слемі не хотілося.Мені нема що оцінювати, окрім того, що нам тоді було набагато цікавіше в музичній індустрії, ніж те, що спостерігається зараз. Містерії відкриття немає — є або відчайдушне бажання сховатися в андеграунді (як же ж огидно затаскане це слово за ті самі 30 років), або підміна ідейного ескапізму дешевим примарним дарк-естетизмом.Так, вибачте, але Prodigy став цирком із моменту шаленого стадіонного успіху, який приніс альбом-тур The Fat of the Land. Це була вистава, в яку актори загралися — і хтось із них не витримав вимоги піти за куліси й залишився на сцені. От лавочку на памʼять відкрили нещодавно.Чи було таке вперше? Можна пригадати гранж, панк або фан-базу, відому як Deadheads. Ті, хто вигулював гурт, кажуть, що Кейт під час останнього візиту до Києва був найвеселішою людиною. Нехай таким і лишається.У тому кліпі 1996 року, вартістю квартальної оренди квартирки в Лондоні, його очі блищать аж досі.

Рік тому на Mixmag Ukraine вийшов мій подкаст Leftfield Corner, дивна рефлексія, що склалася з • початкових кроків у диджеінгу (добре памʼятаю диск, позичений для першого виступу на Radio 50, з акулячую щелепою на обкладинці, і як под Open Up гасав маленький бар "Ніагара"),• компіляцій для друзів з Coldcut і Sabres of Paradise, • перших диджейськіх платівок – звідти соло на варгані під шаман-біт Ari Thunda, та й кожна платівка тут везе за собою спогади, але поверх музики якось не вдобно багатоКоли писав перший подкаст, побачив, що якось не розрахував, і не дотягує платівок до години – тож трішки докинув імпровізу. Фото саме з середини процесуЗараз Mixmag Ukraine став Melted Vox, а 10-й подкаст заплановано на квітень також в ютуб-відео форматіВелика дяка @macwise за саунд-режисуру і мастерінг, завдяки якому подкасти слухаються певним чином як аудіо-вистави Дякую за увагу і запрошую ще раз послухати, як буде час та натхненняhttps://soundcloud.com/melted_vox/leftfield-corner-by-vlad-fisun-001

Саша Варениця з MeltedVox написав пост, а я до нього коментар. Тож тут буде мій коментар як пост, а Сашин пост – за посиланням Коли я дізнаюся, що знайомі музиканти збираються, подаються, намагаються потрапити в телевізор, щоб там продовжуватися і пошируюватися – я сприймаю це як потрапити на порнокастинг у пошуках кохання, вибачте за таку романтику, валентинчики.Будь-хто за лаштунками теледекорацій розуміє працю на картинку. І тому все, що не працює, буде або змінено на те, що працює, або піде. Це також стосується інституцій, які заходять з намаганням реформ проти рейтингів – і членів жюрі теж.Поки село буде продавати краще, ніж фірма – бо зрозуміліше, простіше і дешевше – воно буде продаватися, іноді мімікріруя під фірму. Але до першого інтервʼю довбаному музичному експерту, а не блогеру.Спілкуючись з деякими з вищезазначених також у часи їхньої телеслави, скажу – так, і це було село. Яке селу і продавало, бо село заробляло. Село приходить в урбан і висаджує там лебедів з покришок, пхає гуморески в мемарні, чи навіть йде на техно з барбітуратом, наряджаючись по моді тих самих сільських клубів, пофіг шо з косим дизайнерським кроєм.І це також європейська практика – спробуйте щось інше продати в Угорщині, Іспанії чи Німеччині у співпоставимих з Франкфурт-мессе обʼємах. Треба турбо-денс, як казав мені промоутер в Словенії.Для мене питання цього ставлення впирається в музичну освіту, яка якимось чином пішла від реального життя далеко, і я навіть не знаю, чи відволікають на щось музичне зараз в школах. І глобально перемагає село, будь то Бейонсе чи Bad Bunny з "Despacito", але на пуерториканський злободенний манер анти-ICE.У село-культурі теж прикольно і класно, і вона адаптує щось з урбана, як може – співаючи про своє хоч з динаміків Tesla, хоч з наливайки біля автостанції. І гарний показник телесела в вищезгаданому кейсі нацвідбора – це ведуча, від гри якої навіть у ТЮГах дзеркала тріснуть. Але ярмарок буде в захваті і попросить ще щось таке, але вже на Atlas Weekend – перед хедлайнером безкоштовного дня.

В 2007 році я потрапив на Opener в Гдині, в якийсь захмарний лайн-ап.Бйорк стрибала з хором людей з флагштоками, а чуваки з MÜM грали їй на сенсорному столі хвильовими модулями, з Muse ми звісно тікали бо попса, я пив пивко з Лораном Гарнье. Читайте інтерв'ю.А Beastie Boys дали два концерти, один з хіточками на великій сцені, а другий – в критому ангарі, бо справа взагалі на закинутій авіабазі. Другий виступ був присвячений виходу їх компіляції інструменталів, назва якого взята з епохального релізу Перрей і Кінслі 'The Sound From The Way Out'. Головним в бенді виявилися не тріо шалопаїв, а Money Mark, який і керував партіями, а потім взагалі зробив сальто через клавіатуру. Звісно, знайшлися пʼяні дебіли, що після кожного номеру волали "Са-бо-о-таж", і вони, брудні, отримали версію, хоча навряд чи її впізнали. Це я щось пригадав про цю платівку, коли отримав привітку від джин-майстерні NeverDry, що надіслала мені трийку релізів, оріджинал, лімон, і малину. Якось будуть і результати, а поки – інтро.

На Beatport вийшла велика стаття Еліс Остін, яка пару разів брала в мене інтервʼю для Mixmag. Це дослідження вона проводить з артистами, що кинули алкоголь, траву і наркотики. Мені цікаво це особисто –  через робочі навантаження та бажання оздоровитися, бо я зараз замість вина на вечір пʼю травʼяний чай, і оскільки іноді спілкування з Еліс в мене викликало відчуття вторяків в неї після речовин – а вона про себе пише в статті таке:Я працювала журналісткою, що пише про електронну музику, вже три роки, коли почала замислюватися над своїми стосунками з наркотиками та алкоголем. Народившись і вирісши на півдні Лондона, я почала пити у 12 років і в дорослому віці так і не навчилася функціонувати в соціальному середовищі без алкоголю. Наркотики з’явилися значно пізніше – у 23 роки, разом із моїм інтересом до денс-музики, фестивалів і рейвів.Коли я почала, я вже не могла зупинитися. Кожні вихідні я вживала коктейль із наркотиків – кетамін, MDMA, гриби, канабіс, таблетки. Це почалося в період болісного розриву, коли я хотіла бути непритомною. Я не хотіла відчувати нічого.Наркотики й алкоголь допомагали мені уникати власних емоцій, тож коли мій батько раптово помер у червні 2016 року, я одразу поїхала на Glastonbury й буквально заливала себе наркотиками. За чотири тижні я переїхала до Берліна, де все стало ще гірше. У стані горя, самотності й відчайдушної потреби в близькості я звернулася до нічних клубів, щоб довше бути поруч із людьми. У Berghain мені не потрібно було дивитися в обличчя своїм почуттям або самій собі.Невдовзі я почала літати по всьому світу, пишучи про денс-музику для різних журналів, захоплена виром безкоштовного алкоголю й наркотиків, фестивалів, закулісних перепусток і турів із діджеями світового рівня. В Instagram здавалося, що я переживаю найкращий час у своєму житті, але, повертаючись до своєї берлінської квартири, я почувалася порожньою, спустошеною, відстороненою й негідною любові. Здавалося, ніби я дивлюся на світ крізь скло. Єдине місце, де я відчувала зв’язок, був клуб – але в повсякденному житті це відчуття зникало.У вересні 2019 року, після одного особливо божевільного досвіду на фестивалі в Лісабоні, я почала замислюватися, чи не заважають мені наркотики й алкоголь знайти той зв’язок, якого я так прагнула. Тож коли настав локдаун і світ зупинився, я скористалася нагодою все переосмислити. Я поговорила з кількома тверезими друзями – Hrdvsion була однією з них – і, почувши фразу «шкода, що я не зробила цього раніше» вже вкотре, вирішила спробувати сама.Продовження надам в коментар – там власне цікаво про "нудний" період, і що кинувши, Еліс навчилася диджеітиА повна стаття за участю Sam Divine, Jumpin' Jack Frost, Tony Y Not, Hrdvision – тутей.

Коли ми запускали журнал Афіша в 2000-му, нас не порівнювали з TimeOut, з якого ми драли навіть шрифтові рішення лістингів,нас порівнювали з контентною шльондрою Whats On!, в яке можна було потрапити тільки через чек. Дарма ми розповідали про "контент – окремо, реклама це поверхом нижче", нам все одно не вірили. Поки редакційна Афіша сама не стала авторитетом, за який трішки билися офіціянти в закладах, куди ми доставляли безкоштовну частину тиражу, а в агенціях чи в клієнтських офісах були "приймачі", які розподіляли екземпляри серед своїх. Коли Афіша вигадала свої паті, Єву Барто, і "флірт-фактор", вона стала на певний час уособленням релевантності консьюмерізму, хочеться вірити що також – культурною. А що таке культурна релевантність взагалі? мені цікаво почитати в Андрія Боборикіна (УП, Суспільне) "Час від часу в медійній бульбашці звучить питання «а де ж наш late night?», де під лейт найтом маються на увазі рейтингові вечірні шоу на західному телебаченні на кшталт Saturday Night Live, Late Night Show, Daily Show, etc. Але насправді в Україні давно є late night та SNL - це «Вечірній квартал» та «Дизель-шоу». Обидва проекти мають дуже високі рейтинги, поєднують живий запис та попередньо відзнятий матеріал, містять політичний гумор, музикальні номери, etc. Але не всі належать до аудиторії, для якої такий продукт є культурно релевантним. Так само для певної частини аудиторії «Шоу довгоносиків» уособлюють сакральний український Monty Python, а хтось з теплом згадує досвід переглядання фіналу чемпіонату «КВК» всією родиною"