Пам’ятаю перші рази, коли ми заходили до Сергія з Надією. Спочатку спілкування не дуже-то й вдавалося. Ми думали, що їм це все не заходить.

А потім Бог так повів, що орієнтовно раз на тиждень ми групкою приходили й пили чай у них у палаті.

Якось Сергій розповідає:
— А ти знаєш, я навіть двічі прочитав Біблію у свідомому віці. Спочатку нам у школі роздавали маленькі синенькі книжечки. З того і почалося…

Потім ділиться враженнями:
— Ну, знаєш, якщо справді буде це пришестя, то я буду просто в шоці. Там же, якщо я правильно запам’ятав, коли прийде Ісус, то ті, хто вірили, йдуть із Ним на небо напряму. А для тих, хто не вірив, буде війна, на якій треба буде виборювати своє місце в раю. Так виходить, що я тут воював, і там буду воювати — я ж не вірю… Ох, не пощастило ж мені…

Повертається до дружини Наді, продовжує:
— О, я ж буду на колясці, то ти мені будеш там допомагати.

Надя відповідає:
— Нєєє, я ж вірю! То я ж, виходить, йду напряму!

Слава Богу, у нас було ще купа зустрічей, щоб обговорити всі ці події й те, як воно відбудеться насправді.

Вчора Сергію вручили звання Героя України. Ми радіємо з ним, але, мабуть, дивлячись це відео, варто памʼятати, що за таким красивим моментом стоїть багато боротьби, болю і страждань. Не тільки на полі бою, а і в стінах лікарні.