Читав недавно книгу Томаша Вісліча "Любощі" (Шлюб та сексуальне життя селян Речі Посполитої ХVII-XVIII століть" (видавництво "Локальна історія").Католицька церква дуже сурово ставилася до перелюбу, зради і позашлюбних статевих стосунків. У випадку виявленого гріха, покарання падало на все село. Але самі селяни ставилися до цього легковажно й ліберально. Бо "всяке може буть", ніхто ні від чого не застрахований, і взагалі: "Чи й не діло". Тому судові книги того часу сповнені великих драматичних і смішних історій. Як і слід було сподіватися, найчастіше визнавали винною в гріху жінку. Бо чоловік - то наївний і милий баран, а спокусниця - то курва.Донька Якуба Стопінського з Чукви на ім'я Катажина розповідала високим і суровим суддям, що була змушена согрішити з Матіяшом Суравкою, бо він переконав її, що може померти, якщо вона йому не дасть...Так і уявляю цю історію...- Помру я, Катажино. Їй-богу помру...Матіяш, похнюпивши голову і ссутиливши плечі, заледве перечовгуючи ногами, посунув вздовж тину додому...Катажина: Чекай! Не вмирай! Не візьму я такого чорного гріха на душу... - Я не дам тобі вмерти!Матіяш весело й радісно повертається...:-)Віталій Чепинога | Підписатися