Пам’ятаю початок 90-х, коли стався суттєвий землетрус.

Я тоді схопив підручники з портфелем і почав виносити їх з хати, як предмети першої необхідності.

😄

Потім ми з батьками ще не раз згадували цей момент.

Для мене 1 вересня завжди було чимось особливим.

Закінчувалося літо, розпочинався навчальний рік, а це автоматично означало, що можна менше допомагати батькам у городі й чистеньким ходити до школи🙂

Мені подобалося вчитися. До старших класів навчання давалося досить легко. Потім були нюанси))

Стосунки з однокласниками завжди були добрі. Вже з другого року школи встигав за літо скучити за класом.

Тому перша зустріч 1 вересня після канікул була радісною і навіть трохи щемливою.

Тоді я ще не знав, що навчання зрештою стане моєю професією.

Школа закінчується. Університет закінчується.

А навчання - ні.

Вже у дорослому віці зрозумів, що одна з найцінніших властивостей людини - не втрачати цікавість і продовжувати вчитися.
Бути спраглим до знань.

Зрештою сам став викладачем.
Щоправда, викладаю дисципліну, якої в школі не було.

Голос. Дикцію. Публічні виступи. Ораторське мистецтво.