35 років Незалежності 🇺🇦

Сьогодні Україні — 35.
І я думаю не лише про дату.
Я думаю про ту мить, коли все це сталося.
Про серпень 1991-го, коли Україна зробила свій крок до свободи — крок, який змінював історію.

У 1991 році мені було 11 років.
Я тоді навчалася з звичайній радянській школі.
Я ще не могла до кінця усвідомити, що відбувається.
Тоді я не усвідомлювала , наскільки великою є ця мить.

А Україна в цей час народжувалася заново.

Хоча, якщо згадати, то вона не народилася у 1991-му.
Вона виборювала право бути собою століттями.

Від козацької держави й боротьби за свободу.
Від Української Народної Республіки та Акту Злуки 1919 року.
Від тих, хто у ХХ столітті не погодився мовчати — від шістдесятників, дисидентів, політв’язнів.
Від людей, які берегли українське слово, культуру, пам’ять і передавали їх своїм дітям навіть тоді, коли за це можна було заплатити свободою.

І нарешті — 24 серпня 1991 року.
День, коли Верховна Рада проголосила Незалежність України.
А 1 грудня українці сказали своє гучне «ТАК» на референдумі.

Здавалося, ось воно.
Ми вільні.

Але свобода — це не крапка.
Свобода — це щоденний вибір.

Ми знову і знову виходили її захищати.
На Майдан.
У 2004-му.
У 2013–2014-му.
А з 2014 року — на фронт.

А з 24 лютого 2022-го Україна прокинулася у повномасштабній війні.
І весь світ побачив те, що ми знаємо давно: українці не віддадуть свою свободу без бою.

Сьогодні Україна знову бореться.
За свої міста й села.
За своїх дітей.
За мову.
За пам’ять.
За право називати свій дім своїм.
За право жити не за чиїмось дозволом, а так, як обираємо ми.

І сьогодні кожен із нас має пам’ятати, якою ціною Україна виборювала і повернула собі Незалежність.

Пам’ятати тих, хто поклав за неї своє життя.
Тих, хто боровся, коли перемога здавалася неможливою.
Тих, хто не зламався.
Тих, хто продовжує стояти сьогодні.

І, можливо, найважливіше — не сприймати Незалежність як щось дане нам назавжди.

Кожен із нас сьогодні має робити все, що може, аби Україна вистояла.
Аби зберегла свою Незалежність.
А ми, українці, — свою ідентичність, свою мову, свою культуру, свою пам’ять і свою свободу.

Бо незалежність держави починається не лише з кордонів.
Вона починається всередині кожного з нас — із розуміння, хто ми є, звідки ми, за що боролися покоління до нас і що ми залишимо після себе.

І сьогодні я особливо думаю про ту себе — з 1991 року.
Про дівчину, яка тоді просто жила своє життя й, можливо, навіть не розуміла, що стала свідком історії.

А тепер я дивлюся на Україну іншими очима.

І відчуваю неймовірну вдячність.
Тим, хто мріяв про незалежну Україну до нас.
Тим, хто проголошував її.
Тим, хто захищав і захищає її сьогодні.
Тим, хто не дозволив українській мрії померти.

35 років Незалежності.

35 років — це ціле життя.
Але для України це лише ще один розділ великої історії.

І я хочу вірити, що найважливіші її сторінки ми ще напишемо.
Живі. Вільні. Разом.

З Днем Незалежності, моя Україно.

💙💛

Ти вистояла.
Ти борешся.
Ти будеш.
А наше завдання — зробити все, щоб ти залишилася вільною.

Слава Україні! 🇺🇦