Продовжуємо цикл публікацій по Новій українській ідеології

1.4. Політичні еліти: посткомуністи і народження корупції

Як ми вже бачили раніше, Україною в момент оголошення Незалежності керували люди далекі від української ідеї. Однак, саме вони відіграли ключову роль, щоб проголосити Незалежність. Верховну Раду у 1991 році контролювала “група 239”, або комуністи та червоні директори. Українська опозиція Народний рух налічували - 125 голосів. Тобто без рішення комуністів Акт про Незалежність - не мав шансів на ухвалення. Що ж змусило їх підтримати це рішення?

Еліта України в 1991 році - це були колоніальні представники Москви. Ми були колонією і керували нами вірнопіддані метрополії. Тому ідеологія цих локальних представників полягала в тому, щоб чекати всіх рішень з Москви і тоді діяти. 17 березня 1991 року саме ця еліта забезпечила голосування за збереження Радянського Союзу, як це було і в рф. 12 червня в росії був прийнятий Акт про суверенітет, тоді в Україні 16 липня прийняли Декларацію про державний суверенітет. Однак, наші місцеві комуністи продовжували чекати, що там у Москві, і тільки коли 21 серпня провалився путч ГКЧП, стало зрозуміло, що повернення до минулого вже не буде. Тоді 24 серпня ВР проголосувала Незалежність, а 01 грудня ця ж комуністична еліта забезпечила голосування на референдумі.

Україна ввійшла в Незалежність в жахливій ситуації. У нас до влади не прийшла опозиція на відміну від сусідів та країн Балтії. 80% нашої еліти були вихідцями з партійної номенклатури, тоді як в Польщі, Угорщині, Чехії їх кількість не перевищувала 40%. Тобто фактично Україна опинилась в руках колишніх представників колоніальної влади.

Особливістю цієї влади було те, що вони продовжували все копіювати за Москвою, але із запізненням. Так, процес масової приватизації в Росії тривав в 1992-94 рр, в Україні - 1995-98 рр. Це призвело до того, що олігархічні групи в Росії були сформовані в 1993-95 рр, а в Україні 1995-98 рр. У 1993 році рф прийняла Конституцію, Україна зробила це в 1996-му. Але справжній шок - це те, що цілі частини нашої Конституції неймовірно схожі з російською. Так розділ “Права і свободи” схожий на 90%, розділи “Президент”, “Кабмін”, “Місцеве самоврядування” - на 70-80%. Зрештою, що там говорити вибори 1999 року в Україні відбувались повністю за російським прикладом, де в другому турі діючий президент перемагав лідера комуністів.

Леонід Кучма, який переміг на виборах 1994 року, прямо декларував відновлення зв'язків з рф, і треба віддати йому належне - був в цьому дуже послідовний. Як колишній червоний директор великого заводу Кучма орієнтувався на метрополію - Москву у всьому, тому і копіював звідти більшість. Він не міг орієнтуватись на українську націю, яка не була сформована і тому чесно заявив в 1995 році: в Україні національна ідея не спрацювала

Але була одна дуже велика відмінність - корупція. В росії швидко відбулась приватизація, і їхні олігархи почали формувати статки на захоплених ресурсах. Тоді як в Україні статки почали формуватись саме на державній корупції - використанні державної влади для накопичення капіталу. На відміну від російської моделі, українська модель корупції імені Лазаренко-Тимошенко будувалась не на захопленні ресурсу, а на захопленні державних потоків. Якщо російський олігарх віджимав завод і починав заробляти, то український олігарх брав під контроль потоки заводу і паразитував. Саме ця огидна паразитарна модель корупції заробляти на бюджеті і державних потоках стала основною всі роки незалежності. Біда полягала в тому, що російська корупція роздала ресурси, з яких почали робити додану вартість і рости, а українська модель існувала тільки за рахунок нашого убогого бюджету, і додана вартість майже не створювалась.

Підсумуємо. Посткомуністична еліта 90-х продовжувала керувати Україною, як колонією росії. Однак, втрата зв'язку з “метрополією” призвела до того, що вона не могла генерувати самостійні рішення і досягати самостійного розвитку. Відсутність цілісної нації не накладала на цю еліту жодних обовязків і інтересів, то ж логічно, що єдиною їх ідеологією і інтересами стала корупція. Незалежність не була нашим шансом, то ж ми і не могли його втратити.

Далі поговоримо про комсомольців.