«розкіш настільки тиха, що в ній не чутно експлуатованих працівників» — пише 1granary про нещодавній (хоча, мабуть уже давній) скандал з loro piana. пишу про це лише зараз, бо збирався думками.якщо раптом пропустили: бренд loro piana, який подарував нашим теренам вислів "лорікі" (страшнючі лофери за 1200 євро, які купують заможні дяді), потрапив у судову справу з експлуатацією працівників на одній зі своїх фабрик в китаї. 90-годинний робочий тиждень, оплата 4 євро в годину та нелюдські умови (працівники буквально жили на виробництві) – для бренду, речі якого не просто існують в люксовому ціновому сегменті, а й довгий час вважалися либонь не апогеєм якості, "тихої розкоші" та етичності. loro piana належить до конгломерату lvmh і я боюся, що там це – частина бізнес стратегії, а не страшнюча помилка. певний час тому такий самий скандал трапився з брендом dior – одним з найбільших money-makers в lvmh. як би зовнішньо бренд не комунікував бездоганну якість, за яку він просить шалені гроші (халат від loro piana, наприклад, коштує 3900 євро), основний прибуток все ж найчастіше йде від максимального зменшення собівартості, часто шляхом експлуатації інших людей. казка стара, як світ. сумно одне – скільки б статей не вийшло на business of fashion чи інших незалежних медіа-ресурсах, до цільової аудиторії цього бренду навряд можна ними достукатися. а значить, що це репутаційна шкода, яка ні в що наспарвді не виливається і забувається через місяць.