Друзі, вітаю вас із наступаючими святами! Напередодні Пасхи я згадав, як ми її святкували у 1999 році. Я запам'ятав її як приклад того, як працюють наші наміри. В цей день ми їхали в індійському поїзді, де немає вікон, вентилятори працюють на повну потужність і все одно це не врятує тебе від спеки. Кожну годину ми ходили до санвузла і обливалися водою з ніг до голови разом із одягом. З нами був також наш 11-місячний син. Ми їхали до вчителя і внутрішньо були дуже піднесені. Що передувало цій поїздці? За півроку до цього ми разом із командою однодумців стояли в міському парку. Ведучий запитав: «Хто хотів би поїхати в Індію?». Моя дружина підняла руку і сказала: «Я». Я її зупинив словами: «Як ми можемо поїхати? У нас зараз немає такої можливості. Ми щойно пережили втрату роботи, домівки і друзів. Ми їли тільки каші, іноді навіть без масла - такий був обмежений бюджет». На що ведучий каже: «Ти її не зупиняй. Нехай заявляє». І він знову питає: «Хто хоче поїхати в Індію до вчителя?». Вона знову каже: «Я». І так сталося, що ця поїздка нам була повністю оплачена однією людиною. Ми в той рік побували у трьох ашрамах Сатья Саї: Бриндаван, Кодаїканал і Путтапарті. У квітні ми їли манго та наїдалися винограду. Ми компенсували все, що упустили, бо в цей період вони були дуже дешеві. Ми мали найщасливіші дні у своєму житті. Урок для мене був такий: неважливо, є у тебе гроші чи немає — якщо ти маєш намір, заявляй. Так збуваються мрії. Саме про силу наміру ми проведемо прямий ефір 13 квітня 18:30 на своїй сторінці в Instagram - Сила наміру коли відкриті духовні небеса

Приходьте, буде цікаво.