Вчора до мене прийшов один дідусь, виявляється наш сусід, і каже:

— Мені сказали, що тут живе волонтер.

Я кажу:
— Може, пастор?

А він:
— Ну, я не знаю, як ви називаєтесь.

І каже:
— Я хочу, щоб ви передали військовим сушені яблука. Я їх сам збирав, сам сушив на сонці. Маю мішечок і хочу передати.

Я кажу:
— Вау! Добре. Давайте ви завтра ввечері прийдете і принесете.

І щойно я дивлюся — приходить цей старенький дідусь. Він вже повільно ходить, погано чує, але везе за собою візочок, а на ньому — великий мішок сушених яблук.

Він привіз їх, усміхається… такий світлий.

І знаєте, що мене сьогодні до сліз торкнуло?

Цей дідусь — у безпеці. Він міг би просто жити своїм життям і сказати: «Я вже старий, що я можу зробити?»

Але ні.

Він збирав яблука у себе в саду, сам їх сушив на сонці і думав про військових.
Шукав спосіб допомогти.

І я побачила в ньому такого доброго ангела, який зі свого боку робить усе, що може.

Можливо, він ще не знає Ісуса. Але я впевнена: це почерк Бога в його житті.

І сьогодні ми будемо молитися за цього дідуся. Щоб він встиг примиритися з Богом. Щоб пізнав Небесного Отця і прийшов до Нього — до Того, Хто дав йому таке добре серце.

А ще ця історія стала для мене особливим нагадуванням.

Цей дідусь, можливо, не знає, як називається наша церква. Він навіть не знає, як мене звати. Але він знає, що цей дім допомагає людям.

І він прийшов саме сюди.
Для мене це сьогодні такий великий комплімент від Бога.

Наші сусіди бачать. Люди знають. Можливо, вони називають нас по-своєму, але вони знають, що з цього дому виходить допомога.

І це для мене набагато більше, ніж просто мішечок сушених яблук.

Це історія людини, яка в цій клятій війні все одно хоче продовжувати робити добро.

І, можливо, сьогодні Бог нагадує кожному з нас:

Не думай, що ти замалий для того, щоб щось змінити.
Роби те добро, яке можеш.
І нехай через твоє життя люди бачать, який твій Бог.

Дякую, Ісус!