3 роки 11 місяців - саме стільки триває повномасштабна війна. Пишу цей допис ✍️

Дивлюсь на людей, які поряд, спілкуються, посміхаються, вирішують питання і планують своє майбутнє або намагаються це робити. Спроби жити тут і зараз, триматись за останню надію, шукати мобільного звʼязку і світла, щоб зігрітися. Такі реалії сьогодні в Україні. Але скажу відверто:Планувати своє майбутнє в країні, де кожен наступний тиждень вирішальний, дуже складно. Планувати майбутнє, коли у тебе світла в хаті більше немає, ніж є, і графіки працюють поза графіком, дуже складно. Планувати життя, коли величезна частина міст і областей обстрілюють з усіх можливих озброєнь, практично нереально. Планувати життя складно - коли день за днем в соц. мережах потреби і збір коштів не припиняється (дрони, машини, генератори, свічки, вологі серветки), і це тільки потреби останніх днів. Які ми не в силі закрити. Залишатись в здоровому емоційному стані складно, коли кожного дня приходять прохання підписати петиції померлому герою України, який віддав життя за свободу і незалежність. Але є але… я вірю в нашу країну як особливу країну, яку Бог готує для чогось особливого, важливого і надзвичайного. Ми вчимося виживати, вчимося служити, вчимося бути задоволеними тим, що маємо сьогодні, вчимося жертвувати та віддавати останнє. І ми таки навчимося. І вистоїмо! І будемо жити! Чи завершиться війна в цьому році? Ніхто не знає. Багато спроб пророкувати, коли буде кінець, але дотепер нікому цього не вдалось, всі дати все ж таки були хибними та невиправдані. Бог знає цю дату - людині це не відомо. Цей допис не маю уяви, як закінчити, нехай просто буде нагадуванням для нас, що ми вибрані. А для тих, хто не тут - не забувайте тих, хто тут!