Незважаючи на мою схильність до аналітичного стилю в філософії, коли йдеться про питання індивідуального досвіду, я відразу стаю шанувальником екзистенціалізму Альбера Камю.Камю для мене більше письменник, ніж філософ (тому я його і люблю), але його "Міф про Сізіфа" є значущим внеском в екзистенціалістську думку. У ньому він пише, що існує лише одна "по-справжньому поважна філософська проблема: чи варто життя того, щоб його прожити?"Для Камю це не риторичне питання, а серйозна дилема, що постає перед людиною, коли вона усвідомлює абсурдність існування, стикаючись з ірраціональною і безглуздою реальністю світу. Але відповідь на це питання в жодному разі не полягає в області самогубства. Замість того, щоб уникати абсурду, людина, вважає Камю, повинна навчитися жити, незважаючи на нього. Він використовує міф про Сізіфа як метафору цього існування. Сізіфа покарали боги за його хитрість, і він повинен був вічно котити камінь на вершину гори, лише для того, щоб той знову скочувався вниз. Це покарання є символом абсурдності життя, яке не має сенсу.Але саме в прийнятті абсурдності як частини своєї долі Сізіф знаходить силу. Він не шукає втіхи в ілюзіях і не очікує, що його зусилля коли-небудь призведуть до успіху. Натомість він повністю приймає свою участь і знаходить сенс у самому процесі, незважаючи на безглуздість кінцевого результату. Камю пише: "Я бачу цього чоловіка, що спускається важким, але рівним кроком до страждань, яким немає кінця. В цей час, разом з диханням, до нього повертається свідомість, неминуча, як його нещастя. І в кожну мить, спускаючись з вершини до лігва богів, він вищий за свою долю. Він твердіший за свій камінь". Це - думка про те, що справжня свобода полягає в прийнятті абсурдності і здатності продовжувати жити, незважаючи на неможливість знайти хоча б якийсь сенс.Завершує Камю найсильнішою, на мій погляд, фразою у всій філософії: "Однієї боротьби за вершину достатньо, щоб наповнити серце людини. Ми повинні уявляти Сізіфа щасливим".#філософія