Лист від підписниці: швидка їхала на виклик понад пів години🤯21:33 — виклик швидкої допомоги. 22:05 — приїзд реанімації. 32 хвилини очікування, коли людина буквально помирає на очах. 32 хвилини болю, страху та надії, що допомога ось-ось приїде. У мого тата стався інфаркт. У нього сильно боліла грудна клітка, він втрачав свідомість, йому ставало все гірше з кожною хвилиною. Моя мама була поруч і бачила, як її чоловік згасає просто в неї на руках. Вона телефонувала, просила про допомогу, пояснювала, що стан критичний, що це може коштувати людині життя. Але, схоже, для когось це не було настільки важливо, щоб приїхати вчасно. Поки моя мама в паніці намагалася втримати тата при свідомості, поки він задихався від болю і втрачав сили — швидкої не було. Реанімація їхала 32 хвилини. І тепер ці 32 хвилини назавжди залишаться в нашій пам’яті. Я не можу змиритися з думкою, що шанс врятувати мого тата міг бути втрачений через таке запізнення. При інфаркті рахунок іде на хвилини. КОЖНА хвилина може вирішити, житиме людина чи ні. Але в той момент нас ніби просто залишили сам на сам із смертю. Я пишу це не для жалості. Я пишу це, бо хочу, щоб про це знали. Бо сьогодні це сталося з моєю родиною, а завтра хтось інший так само буде стояти біля рідної людини, дивитися на годинник і молитися, щоб допомога приїхала раніше, ніж стане пізно. 21:33 — виклик. 22:05 — приїзд. А між цими цифрами — життя мого тата. 💔🚀VPLT | Надіслати новину