⚜️ … Ось ліс закінчився — далі широка дорога. Залишилося тільки вибрати місце для чернечого подвигу — Дар’я іде у Вознесенський монастир. Але, прийшовши туди, вона зрозуміла, що це не те місце, де їй можна подвизатися у пості й молитві: рідні шукатимуть в першу чергу тут. Недовго думаючи, Дар’я підстригла коротко волосся, купила на базарі чоловічу одежу і прийшла до Троїце-Сергієвої лаври, представившись селянином Досифеєм. Настоятель прийняв юнака в обитель послушником.

⚜️ За Промислом Божим молодий селянин у Сергієвій лаврі пробув три роки. Покинути стіни обителі Досифея змусили невпинні пошуки батьками зниклої доньки.

⚜️ Довго мандрувала Дар’я і нарешті досягла своєї мети, увійшовши у ворота Києво-Печерської Лаври. Сміливо звернувшись до настоятеля Лаври архімандрита Іларіона (Негребецького), вона під виглядом юнака просила прийняти її. Там вона наважилася стати послідовником преподобного Антонія Печерського.

⚜️ Оселившись за Києвом, на Китай-горі, багато років прожила вона в печері, проводячи життя в суворому пості, мовчанні й безперервній молитві. Хліб і воду затворникові приносив старець Китаєвої пустині. Коли наставав Великий піст, Досифей закривався в печері наглухо і виходив тільки вночі, щоб набрати моху і корінців, якими харчувався тоді.

⚜️ Але немає нічого таємного, що б не стало явним. Як не ховався названий юнак від людської слави, як не закривався у своїй печері — слава про подвижника розійшлася далеко за околицями Києва. Дуже багато народу стало стікатися на Китай-гору до старця, але Досифей ніколи не виходив із печери. Благословення і напоумлення люди могли отримати від нього через маленьке віконце біля входу.

⚜️ І от, знову ж, за Промислом Божим, через двадцять років після того, як Досифей пішов у затвор, біля віконечка побачив він свою рідну сестру. Вона прийшла до старця і стала розповідати про сімейні нещастя, про зниклу сестру, про самотність і відчай. Подвижник, не показуючи обличчя, заспокоїв її і сказав, що вона, навпаки, повинна радіти за зниклу безвісти, бо та пішла заради Господа.

⚜️ Через деякий час Досифей переселився до Лаври. Проживши чотири роки в Дальніх печерах, він був змушений повернутись до Китаєвої пустині через безперервний потік людей до нього, який не давав можливості усамітнення.

⚜️ Передчуваючи свій відхід до Господа, старець вийшов із затвору, обійшов усі китаєвські келії, просячи прощення в ченців, і знову замкнувся у своїй печерці. На ранок 25 вересня (ст. ст.) 1776 року послушник не зміг достукатися до старця, зібрав братію. А коли відчинили двері, то зрозуміли, що душа його відлетіла до Господа. У руках подвижника був сувій з написом: «Тіло моє вже приготоване до переходу у життя вічне; молю вас, браття, не торкаючись поховайте його за загальним уставом».

⚜️ І тільки після смерті Досифея, з веління Божого, його сестра вдруге приїхала до Києва. Довідавшись, що вже немає старця в живих, вона стала цікавитися його життям. Уважно роздивившись портрет, вона впізнала в затворнику Досифеї свою рідну сестру Дар’ю, яка багато років тому заблукала в лісі й зникла…

⚜️ До сьогодні на могилу стариці на Китаєвій горі, що неподалік Києва, їдуть люди, сподіваючись на зцілення, напоумлення і молитовне заступництво благодатної подвижниці.

🙏 🙏 🙏 ⛪️ 🙏 🙏 🙏

Тропарь преподобной Досифее Киевской, глас 4:

Я‌же Ду‌хом Святы‌м изде‌тска Христу‌ обруче‌на была‌ еси‌,/ и сокры‌вши себе‌ от ми‌ра в подо‌бии му‌жестем,/ пеще‌рное затворе‌ние сла‌достне восприя‌ла еси‌./ Моли‌ся о на‌с, Досифе‌е сла‌вная, Жениху‌ твоему‌,/ да изба‌вит на‌с от мра‌ка грехо‌внаго// и спасе‌т ду‌ши на‌ша.

Кондак преподобной Досифее Киевской, глас 8:

А‌ще у‌бо и не наста‌ вре‌мя обре‌тения честна‌го те‌ла твоего‌,/ но ве‌мы вои‌стинну твое‌ пребыва‌ние ду‌хом с на‌ми./ На твои‌ бо моли‌твы наде‌емся и вопие‌м ти‌ усе‌рдно:// ра‌дуйся, хода‌таица на‌ша пред Бо‌гом и оби‌тели Кита‌евския украше‌ние.