💠 Поселивши її в одній із найвіддаленіших печер, старець дав їй молитовне правило і наказав ніколи не виходити з печери й нікого у себе не приймати. Тільки один чернець знав це місце: він мав послух раз на тиждень приносити до печери невеликий хліб і глечик води, залишаючи їх біля входу. У такому суворому затворі преподобна Анастасія прожила двадцять вісім років. Усі вважали, що в печері подвизається євнух Анастасій.

💠 Господь відкрив блаженній день її смерті. Дізнавшись про близьку смерть, вона написала про це авві Даниїлу кілька слів на черепку і поклала його біля входу до печери. Старець незабаром прийшов і приніс усе необхідне для її поховання. Він знайшов святу подвижницю вже при смерті, сповідав і причастив Святих Тайн. На прохання авви блаженна Анастасія благословила його і ченця, що супроводжував його. Зі словами: “Господи, в руки Твої віддаю дух мій”, – свята тихо померла († бл. 567-568).

💠 Коли була готова могила, старець дав учневі свою рясу і велів одягнути покійного брата. Одягаючи рясу, чернець зрозумів, що перед ним жінка, проте не посмів нічого сказати. Коли ж, поховавши преподобну, вони поверталися до своєї обителі, учень запитав авву, чи знав він, що уявний брат – жінка, і старець розповів молодому ченцеві історію святої Анастасії. Пізніше розповідь старця було записано, вона набула широкої популярності.

💠 Мощі преподобної Анастасії в 1200 році було перенесено до Константинополя і покладено неподалік від храму Святої Софії.