3 роки тому у віці 96 років померла колишня королева Великобританії Єлизавета ІІ. Подія була справді помітного масштабу, оскільки, враховуючи її вік та строк правління, символічно слугувала кінцем старої епохи та постанням нової, невідворотної епохи, що твориться просто зараз. ‌‎ Її смерть була справжньою трагедією, принаймні для ліберального світу. Її величність, яка поклала всі свої сили на добиття залишків здорового в Британії та за її межами (окрема варто згадати за офіційну підтримку Мугабе, що воював з Родезією). Підтримувала та заохочувала кольорове заміщення англійського населення разом із прямою підтримкою придушення опозиції цьому. Схвалювала запровадження гендерної ідеології та невпинно захищала збоченців з підар прайдів. Зрештою, своїми поглядами значно сформувала її дегенеративного нащадка, що нині сидить на троні та викликає відразу навіть у багатьох місцевих обивал. Варто відзначити, що вона була далеко не єдиною у своєму виродженському світогляді, що вже не одне століття торує смерть монархії — цей занепад є загальноєвропейською хворобою, який уразив усі її монарші сім'ї, які втомились від власного правління. Зрештою, досвід взаємодій правих рухів та монархій ще у ХХ столітті виявив, що порятунок раси та цивілізації, попри мрії деяких, міг піти тільки від перших, а не від здеградованих монарших сімей.