‌‎День смерті, день поразки, день ганьби. Європа в останні 2 дні відмічала 80-ті роковини закінчення Другої світової війни у Європі. День, коли п'ять століть гегемонії Європи у світі добігли свого кінця. День, коли Європа була розділена між двома чужоземними державами, що підкорили її своїм інтересам. День, коли сили виродження та Азії захопили землі Європейської ойкумени. В цій війні не було, за деяким виключенням, переможців з Європи. Великобританія та Франція - головні "переможці" повільно втратили свої імперії, а перша згодом і свою суб'єктність. У цьому, окрім визвольних рухів кольорових та дегенератів на владних посадах у цих країнах, не останню роль зіграв союз "запеклих ворогів" - США та СРСР. Саме вони й були головними переможцями від перемоги у ДСВ. Українці в цьому контексті дуже пишаються своєю участю у Другій світовій. Тим, як вони перемогли нацистів, які звільнили їх від колгоспного рабства, і як вони захистили свій найбільший у світі концтабір на чолі з москалями, що знущались і вбивали членів чи не кожної української родини. А ще наші співвітчизники дуже хочуть вважати себе європейцями, тому намагаються вписатися в сучасний західний наратив, в якому суто український погляд повністю відсутній. Та ми не будемо скиглити. Життя є боротьбою, а події останніх місяців та навіть років приносять чимало надії. Світовий порядок Атланти, вибудований на наслідках ДСВ та розвалу СРСР, сильно похитнувся, а світ все дальше йде у прірву передвоєнної ситуації, що колись може дати світло після майже століття темряви для нашої ідеї. Закінчимо цей допис словами, які приписують чи то Коновальцю, чи Мельнику, чи Сушку: Для ідеї та руху тільки на добре вийде довга та затяжна боротьба, коли остаточний вислід ще незнаний, а перемога непевна. Бо в тому випадку засаднично певним є, що до руху пристають тільки ті, що дійсно вірять в ідею і готові за неї і для неї самої боротись. Приходять тільки дійсні ідеалісти та борці.